У межах державної політики зайнятості це слід здійснити за допомогою двох заходів: встановлення розміру мінімальної ставки заробітної плати не нижче за розрахований на той момент часу прожитковий мінімум, і регулярно
го перегляду її відповідно до змін у продуктивності праці. У результаті будемо мати посилення ролі соціального партнерства в регулюванні умов і оплати праці. Ці заходи включають застосування практики тарифних угод між профспілками та роботодавцями, що будуть визначати розміри оплати праці для різних груп найманих робітників на основі зростання продуктивності праці.
Наголошуючи на тому, що підвищення реальної заробітної плати має здійснюватися тільки на основі зростання продуктивності праці, ми, однак, не поділяємо ідеї про категоричну необхідність забезпечення в сучасних умовах випереджального зростання продуктивності праці порівняно зі зростанням заробітної плати. На наш погляд, співвідношення в зростанні цих показників має встановлюватися не безпосередньо на підприємстві, а на основі тарифної угоди між підприємствами і профспілками.
Перевага подібної форми угод для найманих працівників зумовлена такими факторами.
По-перше, профспілка має більші можливості й компетентність у сфері оцінки та аналізу інформаційно-статистичного матеріалу ринку праці, ніж окремі його учасники.
По-друге, окремий учасник трудових відносин має більш слабку позицію порівняно з профспілкою, щоб протистояти роботодавцю. Наслідком застосування практики тарифних угод є не тільки більш справедливе підвищення заробітної плати, а й реальне посилення позицій найманих робітників стосовно роботодавця, скорочення плинності робочої сили завдяки перевагам у заробітній платі. Водночас тарифні угоди стимулюють роботодавця підвищувати ефективність управління, застосовувати вдосконалені способи виробництва, вводити інновації, що створять реальні передумови для зростання заробітної плати надалі. Необхідним є розвиток інформаційної інфраструктури соціального партнерства, яка забезпечила б усіх учасників соціально-трудових відносин, як роботодавців, так і найманих працівників, повною достовірною й об'єктивною інформацією про зміни, що відбуваються в цій сфері.
Запропоновані методи оптимізації державної політики зайнятості мають бути використані й на регіональному рівні. Причому в цьому аспекті вони матимуть найбільш повну реалізацію з цілого ряду причин.
По-перше, регіональні органи управління мають безпосередній вплив на ринок праці, що прискорює формування зворотного зв'язку між суб'єктами та об'єктами регулювання.
По-друге, регіональна політика має комплексний характер і охоплює своїм регуляторним впливом усі сфери, що забезпечують життєдіяльність людини та розвиток суспільного виробництва.
Взаємодія двох зазначених обставин дає змогу конкретизувати державну політику зайнятості стосовно особливостей економічного розвитку регіону, у зв'язку з чим стає об'єктивно необхідним розширення повноважень регіональних органів управління у виборі засобів регулювання. Зокрема, для підвищення ефективності державної політики зайнятості суб'єкти регіонального регулювання повинні самі з урахуванням економічної кон'юнктури регіону визначати розмір пільгового оподаткування, пільгові ставки кредитування.
На державному рівні має бути створений регуляторний комітет з контролю за проведенням заходів у сфері зайнятості по регіонах. Окремим напрямом діяльності регуляторного комітету має стати усунення кризового становища регіонів у сфері зайнятості.
Зрозуміло, що діяльність будь-якого підприємства в умовах ринкової економіки спрямована на отримання прибутку, однак забезпечення гарантії стабільної і продуктивної зайнятості має розглядатися роботодавцями не як додаткова стаття витрат, а як мотивація найманого працівника до продуктивної праці й підвищення прибутку. Що раніше такий підхід стане принципом господарювання, то з меншими витратами і для людини, і для виробництва буде розвиватися суспільство.
» следующая страница »
1 ... 4 5 6 7 8 910 11