Компанії, де гарантії зайнятості ігноруються, ніколи не стануть основою соціально орієнтованої ринкової економіки, оскільки відсутність у персоналу впевненості в завтрашньому дні не дасть змогу ефективно розпорядитися людським капіталом підприємства і створити надійну базу для економічної ефективності й економічного зростання.
Гарантування зайнятості передбачає реформування кадрової політики підприємства в
цілому, включаючи відносини найму й звільнення, організацію заробітної плати, систему навчання і службового зростання. Тактика і стратегія реформування будуються за умови, що підприємства дотримуються, перш за все, такого вихідного положення: гарантія зайнятості не зводиться тільки до зростання заробітної плати і збереження робочого місця. До елементів її структури також входять: формування корпоративної філософії, наявність соціальних гарантій, можливість просування службовими сходами, можливість підвищити рівень знань тощо; виключення можливості збереження неефективних робочих місць; суворе дотримання вікової межі, після досягнення якої працівник виходить на пенсію; створення умов для впровадження нових технологій; орієнтація на довгострокову перспективу.
Навчальні програми в Україні мають, насамперед, загальноосвітній характер, тому професійну підготовку повинні здійснювати самі підприємства.
В умовах кризи витрати на навчання є невигідною сферою вкладень, оскільки саме підприємство невпевнене в тому, що на момент одержання віддачі від навченої робочої сили воно буде продовжувати існувати. Ця обставина ще раз підкреслює той факт, що політика зайнятості в обов'язковому порядку повинна здійснюватися тільки як доповнення до економічної політики в інтересах зайнятості - політики сприяння створенню нових робочих місць.
З метою стимулювання продуктивної праці кадрова політика зайнятості повинна передбачати можливість службового зростання за результатами оцінки роботи.
Поряд із зазначеними в державній політиці пріоритетами до організації оплати праці на підприємстві слід включити ще два елементи: збільшення заробітної плати залежно від віку й вислуги років. З виробничого погляду, цей захід забезпечить збереження кваліфікованих кадрів. Для найманого робітника подібний підхід буде означати реалізацію відтворюваль-ної функції заробітної плати; індивідуальна заробітна плата повинна встановлюватися з урахуванням того, скільки одержують інші працівники підприємства. Подібне адміністративне рішення допоможе усунути внутрішню диференціацію персоналу у фірмі, пом'якшить соціальне напруження. Крім того, порядок скорочення персоналу на підприємстві також свідчить про рівень гарантії стабільної зайнятості на підприємстві.
Висновки
Регулювання зайнятості на рівні держави являє собою процес впливу на трудову сферу для досягнення цілей, нормативно зумовлених суб'єктами регулювання. Такими суб'єктами в Україні виступають: Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, міністерства й відомства України, регіональні органи виконавчої влади, профспілки, Український союз промисловців і підприємців, включаючи регіональні підрозділи.
До недоліків державної політики зайнятості населення на період до 2009 р. віднесено:
1) тривалість дії програми, програма сприяння зайнятості має бути найбільш динамічним елементом активної політики зайнятості;
2) фінансування програми, програма охоплює цілий спектр орієнтирів і вимагає великих державних витрат, забезпечити які на сьогодні навряд чи можливо.
На сучасному етапі розвитку української економіки державна політика зайнятості повинна виконувати чотири основні функції:
1) легітимації, або узаконення - забезпечення правового поля новим тенденціям у розвитку зайнятості;
» следующая страница »
1 ... 5 6 7 8 9 1011