До реальних належали такі контракти:
1) Позика (тишит) — неформальна передача однією стороною іншій стороні грошей або інших визначених кількістю, вагою тощо речей, які друга сторона зобов'язана повернути в певний термін;
2) Позичка (соmmodаtum) — одна сторона передає іншій якусь певну індивідуально визначену річ у тимчасове і безоплатне користування. Інша сторона повинна в домовлений термін цю ж саму річ у цілості і тієї ж якості повернути;
3) Зберігання (dероsіtum), або поклажа — це договір, згідно з яким одна сторона віддає іншій на безоплатне зберігання якусь річ із зобов'язанням цієї другої сторони (особи) повернути цю річ за першою ж вимогою її власникові;
4) Застава (ріgnus) — одна сторона передає іншій якусь річ для забезпечення боргу, але з умовою, що річ буде повернено в момент сплати боргу чи припинення застави.
Консенсуальні контракти (сошешш — домовленість, угода). Тут юридичні наслідки наставали з моменту досягнення і оформлення угоди, а не передачі речі, як у попередній категорії.
До групи консенсуальних контрактів належали такі договори:
1) Купівлі-продажу (етріїіо-уе^ісіо) — двостороння угода, коли одна сторона зобов'язується передати іншій стороні у власність якусь річ і одержати за це винагороду, а інша — одержати річ і заплатити за неї домовлену ціну;
2) Наймання (lосаtіо-соnduсtіо) — договір, за яким одна особа зобов'язується за певну плату дати іншій особі в користування будь-яку річ або використати працю людини (вільної);
3) Товариства (sосіеtаs) — угода кількох осіб, які об'єднували своє майно і зусилля для досягнення певної мети (що не суперечила закону). Кожен з учасників повинен був діяти з урахуванням спільних інтересів і всією одержаною винагородою ділитися з товаришами. Контракт був суто особистим і припинявся у випадку смерті чи відмови від угоди будь-кого з учасників;
4) Доручення (та^ашт) — особиста угода, за якою одна особа зобов'язувалась безоплатно виконати будь-які дії за дорученням іншої.
Шлюбно-сімейне і спадкове право. На ранніх стадіях розвитку римського суспільства встановилася, як зазначалося, майже необмежена влада хазяїна дому над членами сім'ї. Одружена жінка займала в сім'ї другорядне становище, перебуваючи під владою чоловіка (сит тапи — "під рукою чоловіка"), який водночас набував усіх прав на її майно. Однак уже в ранню епоху виникла й інша, дещо м'якша для жінки форма шлюбу — зіпе тапи, тобто шлюб без необмеженої влади чоловіка. В такому шлюбі жінка мала дещо ширші права, не була такою безправною, приниженою, як у шлюбі сит тапи. Вона, зокрема, не відповідала за дошлюбні борги чоловіка, він не міг її віддати в боргову кабалу іншій особі. Наприкінці другого періоду розвитку римського права набуло поширення позашлюбне тривале співжиття — конкубінат.
Упродовж майже всіх періодів розвитку римського права батько зберігав також необмежену владу над дітьми. Нагадаємо, що на ранніх етапах розвитку спадкового права законними спадкоємцями вважалися тільки агнати, тобто ті особи (вільні), які проживали в сім'ї, були під владою раїег fаmіlіаs, незалежно від кровної спорідненості. Кровні родичі, які звільнилися з-під влади глави сім'ї, виходили з сім'ї — когнати, впродовж тривалого часу не мали права успадкування.
Невдовзі в римському праві поряд зі спадкуванням згідно із законом виникло спадкування за заповітом. Проте воно обмежувалось низкою умов, і для надання йому законної сили потрібно було дотримуватись певних формальностей. В подальшому визначено обов'язкові частки спадкового майна для законних спадкоємців у тих випадках, коли майно заповідалось чужим особам. Спрощувались умови для укладення заповітів воїнами та деякими іншими категоріями громадян.
» следующая страница »
1 ... 177 178 179 180 181 182183 184 185 186 187 ... 215