Наведені приклади демонструють, що незалежність центрального банку цінна лише тоді, коли влада свідомо обирає таку модель управління економікою, за якої центральний банк виступає її рівноправним
партнером у сфері проведення грошово-кредитної політики. Його основним завданням є утримання влади від кон'юнктурних дій, які не вписуються у загальний напрям грошово-кредитної політики. За цих умов влада свідомо йде на створення незалежного управляючого і експертного центру регулювання макроекономічних процесів і законодавчо забезпечує умови його самостійності.
Таким чином, не оцінюючи варіанти державної економічної політики, можна зробити висновок, що незалежність центрального банку — його обов'язкова ознака. Особливо актуальна та доцільна вона тоді, коли стрижнем державної економічної політики є державне дере-гулювання сфер управління, котрі не потребують присутності держави або допускають альтернативне державному управлінню саморегулювання ринку. Однак навіть тоді правильною вбачається система відносин центрального банку і влади, коли центральний банк самостійний у своїй оперативній діяльності, але орієнтується на довгострокову програму розвитку національної економіки. Незалежність центрального банку навіть теоретично не може бути абсолютною, оскільки він проводить грошово-кредитну політику країни не на власний розсуд, а з урахуванням загальноекономічних цілей країни і погоджуючи свої дії з іншими органами фінансової влади.
Центральний банк має двоїсту природу. З одного боку, це банківська установа, з іншого — орган, який проводить державну політику у фінансово-кредитній системі. Використання центрального банку для впливу на національну банківську систему ефективне з точки зору органів влади, бо центробанк є частиною національної банківської системи і держава отримує прямий доступ до механізмів її внутрішнього регулювання. Тому необхідно зазначити: чим вищий ступінь незалежності центрального банку, тим вагоміше його значення у механізмі внутрішньої адаптивної саморегуляції банківського сектора. І чим більше центральний банк незалежний від влади, тим сильніше він сприяє домінуванню реактивної поведінки в національній банківській системі.
У всіх країнах держава покладає на центральний банк обов'язки щодо досягнення визначених цілей державного регулювання банківського сектора. Цю функцію центробанк може виконувати із різними наслідками для національної банківської системи. Незалежному центральному банку легше знайти механізми, за яких досягається компроміс між зовнішніми і внутрішніми для системи цілями. При цьому багато регулюючих впливів центрального банку на систему перетворюються на елементи внутрішнього саморегулювання, зміни у системі відбуваються більш органічно і створюють менше протиріч.
Однак така поведінка центрального банку з точки зору влади менш ефективна, через те що управляючі сигнали доводяться до елементів системи повільніше, оскільки спочатку аналізуються центральним банком. Він може допускати дії для досягнення довгострокового ефекту, які проте зменшують очікуваний владою поточний ефект, окремі оперативні дії виконавчої влади навіть можуть бути оскаржені як непродумані кон'юнктурні, знижується можливість тиску влади на банківський сектор із метою виконання короткострокових політичних завдань. Це дозволяє стверджувати, що прямі управлінські сигнали держави національній банківській системі при незалежності центрального банку можуть викривлятися в інтересах управлінської системи. Центральний банк стає свого роду демпфером між державою і національною банківською системою.
Хоча система державного регулювання як така за наявності незалежного центрального банку дійсно стає менш ефективною з точки зору виконавчої влади, однак все це компенсується механізмами її саморегулювання. Крім того, незалежність центрального банку є не лише відображенням економічної політики держави, а й одночасно має з нею і зворотний зв'язок, бо центральний банк реалізує грошово-кредитну політику держави і є єдиним емісійним центром країни.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8