У профспілках уряд вбачав один із вагомих важелів налагодження стану справ в економіці. Тому Конгрес США прийняв ряд законів, що сприяли зростанню чисельності та ролі профспілок:
• Закон Норіса — Лагардіа від 1932 р. обмежував права судів забороняти страйки, а також поклав край намірам власників підприємств примушувати робітників давати обіцянки не вступати до профспілки.
• Закон Вагнера “Про трудові відносини” від 1935 р. гарантував права робітників вступати до профспілок та брати участь у колективних трудових угодах.
• Закон “Про справедливі трудові стандарти” від 1938 р. встановлював мінімальну заробітну плату в розмірі 25 центів за годину та 50-відсоткову надбавку за нічну годину, відпрацьовану понад 40-годинний робочий тиждень.
Коли ж промисловість США почала висловлювати думку про те, що федеральне законодавство надало профспілкам занадто багато прав на шкоду підприємцям, то Конгрес, щоб відновити рівновагу, схвалив такі закони:
• Закон Тафта — Хартлі “ Про регулювання трудових відносин” від 1947 р., за яким Президентові надавалось право підписувати постанови, що відкладають на 80 днів страйк, який загрожує “національній безпеці чи національному добробуту”.
• Закон Ландрума — Гріффіна “Про публічну звітність профспілок” від 1959 р. вимагав регулярних перевиборів профспілкових лідерів таємним голосуванням і забороняв профспілкам позичати велику суму грошей у касі профспілки і профспілкових фондах.
Кількість членів профспілок у США скоротилась з 17,7 млн осіб у 1983 р. до 16,2 млн у 1998 р. Відповідно скоротилась і частина працівників, охоплених профспілковим рухом, у загальній їх кількості: від 20,1 % у 1983 р. до 13,9 % у 1998 р.
З приводу різкого скорочення кількості членів профспілок є різні думки:
• Підприємці, запобігаючи утворенню профспілок, самі пропонують працівникам вищу заробітну плату і кращі умови.
• Зростання сфери послуг у структурі економіки, а працівники цієї сфери традиційно виявляють меншу схильність до об’єднання у профспілки.
• Зростання кількості працівників, яких тимчасово залучають до роботи на певний час або як сезонних робітників. Вони не стають членами профспілок.
• Міграція капіталів до тих регіонів, де немає профспілкових об’єднань, зокрема, за кордон.
Хоча кількість членів профспілок та їх частина у загальній кількості працівників скоротилась, але профспілки не перестали відігравати помітну роль в економіці США. Наприклад, ставки оплати та умови праці, що існують там, де є профспілки, запроваджуються там, де вони відсутні.
Якщо ж дискусії між державою і робітниками не дають необхідних узгоджених результатів, вони (підприємці чи робітники) можуть ужити інших заходів для досягнення своїх цілей
— адміністрація може вдатись до локауту — закриття підприємства і припинення виплати заробітної плати, робітники — до страйків, пікетування, бойкотів.
22. 5. Монополії і олігополії в умовах регульованого капіталізму
Сучасна науково-технічна революція та соціальна орієнтація капіталістичної економіки в цілому в умовах змішаної системи спричинюють певні зміни в соціально-економічній природі капіталістичної монополії, які зводяться до так званого “промислового планування” та “революції техноструктури” (за Гелбрейтом). Саме в розвинутій монополії найповніше виявляється заміна ринкової стихії на планування.
Монопольне планування — це форма внутріфірмового узгодження ряду найважливіших показників і дій від початку виробництва до його завершення. З іншого боку, це встановлення контролю над зовнішніми умовами виробництва, без якого внутріфірмове планування було б утрудненим. Фірма повинна знати ціни на свою продукцію, обсяг продажу конкурентів, витрати виробництва й очікувані доходи. Таким чином, фірма
» следующая страница »
1 ... 149 150 151 152 153 154155 156 157 158 159 ... 220