Довгострокове державне регулювання здійснюється у формі економічного програмування. На сьогодні це найбільш розвинута й поширена форма державного втручання в економіку й соціальні процеси. Програмування, на відміну від поточного регулювання, характеризується більшою мірою узгодженості часткової планомірності, властивої окремим господарствам (фірмам, підприємствам) із макроекономічним регулюванням відтворювальних процесів. А це означає певне скорочення сфери стихійності й зростання свідомого цілеспрямованого впливу на економічні процеси.
Програмування може бути кон’юнктурним і структурним. Кон’юнктурне програмування спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання господарською кон’юнктурою з метою одночасного досягнення макроекономічних показників: стабільності цін; сталих темпів економічного зростання; повної, з позиції капіталу, зайнятості; збалансованості платіжного балансу. В основному кон’юнктурне програмування зводиться до впливу на економіку шляхом впливу на попит. З кінця 70-х років застосовуються методи, спрямовані на пожвавлення пропозиції, в тому числі пов’язані із оподаткуванням підприємницького сектору, регулювання ставок кредиту, ціноутворення тощо.
Структурне програмування являє собою кон’юнктурне, доповнене програмами економічного й соціального розвитку. Воно передбачає:
• наявність державного сектору в галузі виробництва або в кредитно-грошовій сфері;
• високий ступінь взаємодії приватного та державного секторів;
• значний ринок державного споживання.
Структурне програмування може бути частковим і повним.
Часткове програмування спрямоване на регулювання співвідношень попиту і пропозиції в окремих сферах і галузях економіки.
Повне (власне структурне) програмування передбачає зміну співвідношень різних галузей економіки.
Вищою формою впливу з боку держави на соціально-економічні процеси з метою підвищення їх ефективності є планування.
Планування є формою вияву такої об’єктивної категорії, як планомірність. Це об’єктивна необхідність встановлення необхідної пропорційності в процесі функціонування різних елементів економічної системи з метою забезпечення її високої ефективності.
Планування — це свідома діяльність людей, які спираються на вимоги економічних законів у процесі розробки й реалізації планових завдань розвитку економіки. Планування в масштабі суспільства спирається на високий рівень спеціалізації і концентрації виробництва та на державну форму власності.
Виділяють індикативне (необов’язкове, рекомендаційне) і державне (обов’язкове) планування. Найширшу форму державного регулювання економіки застосовують у країнах, які дотримуються концепції економічного дирижизму. Економічний дирижизм включає, окрім бюджетно-податкових, цінових та грошових форм впливу, індикативне планування, за допомогою якого держава впливає на економіку не методом директивних завдань, а на основі координації господарської діяльності всіх їх суб’єктів та забезпечення їх інформацією про мету та пріоритети соціально-економічного розвитку країни.
Методи і форми державного регулювання залежать від конкретно-історичних та соціально-економічних умов, що існують у кожній країні.
22. 4. Роль держави і профспілок у регулюванні відносин на ринку праиі
Особливістю ринку праці в змішаній економіці є наявність на ньому окрім основних суб’єктів — роботодавців та найманих працівників (покупців і продавців робочої сили) — таких суб’єктів, як держава і профспілки, які суттєво впливають на попит та пропозицію робочої сили. Держава як інструмент регулювання відносин на ринку праці використовує законодавчо встановлений мінімум заробітної плати. Цей мінімум, звичайно, є тією погодинною оплатою, нижче якої підприємець не має права платити працівникові. Зміна рівня мінімальної заробітної плати повинна відбивати зрушення у середній продуктивності праці та у рівні цін на продукти споживання.
» следующая страница »
1 ... 147 148 149 150 151 152153 154 155 156 157 ... 220