Політична економія

Тема 19 Зайнятість населення, відтворення робочої сили та відповідне державне регулювання

19.1.  Зайнятість населення: суть і форми.

19.2.              Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безро­біття.

19.3.   Теорії зайнятості населення та безробіття.

19.4.             Державне регулювання зайнятості населення та його методи.

19.5.              Зайнятість та відтворення робочої сили. Чинники роз­ширеного відтворення робочої сили.

19.6.  Роль держави у відтворенні робочої сили.

19.7.              Проблеми зайнятості населення та відтворення робочої сили в сучасній Україні.

19.  1. Зайнятість населення: суть і форми

Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, а й робочої сили. Це означає, що людина, яку зайнято в процесі виробництва (ма­теріального і нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існу­вання (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки, щоб отримати ці засоби існування, слід їх купити, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є про­даж робочої сили, внаслідок чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус «зайнятих». Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпе­чення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів краї­ни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, володіє певними знаннями, практичним досвідом для роботи й перебуває в певних вікових межах. В Україні — це жінки віком від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.

Зайнятість — це сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпе­ченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробі­ток або доход.

Ці відносини охоплюють різних суб’єктів:

•    покупців робочої сили — роботодавців;

•     осіб, що займаються індивідуальною (сімейною) трудо­вою діяльністю й одержують доходи від власності (дрібні влас­ники, які самі працюють);

•    осіб, що продають свою здатність до праці (особи найма­ної праці).

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми залучення працівників до економічної системи. Сюди відносять:

•    найману працю за трудовою угодою в державному сек­торі, на підприємствах колективної або приватної власності;

•    особисту працю на об’єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;

•    особисту працю власника засобів виробництва, коли він є власником і працівником;

•    роботу на спільному підприємстві.

Оптимальним варіантом функціонування національного ви­робництва й важливим чинником захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Під повною зайняті­стю розуміють не 100-відсоткову зайнятість всіх, хто може пра­цювати, а так звану лише ефективну зайнятість, яка враховує інте­реси особи, виробництва і суспільства в цілому. Про це йтиметься далі.

19.2.    Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безро­біття

Окрім повної зайнятості та раціональної зайнятості, які передбачають відповідно:

—       суспільно корисний характер трудової діяльності;

 

« Содержание


 ...  126  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я