Тема 19 Зайнятість населення, відтворення робочої сили та відповідне державне регулювання
19.1. Зайнятість населення: суть і форми.
19.2. Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безробіття.
19.3. Теорії зайнятості населення та безробіття.
19.4. Державне регулювання зайнятості населення та його методи.
19.5. Зайнятість та відтворення робочої сили. Чинники розширеного відтворення робочої сили.
19.6. Роль держави у відтворенні робочої сили.
19.7. Проблеми зайнятості населення та відтворення робочої сили в сучасній Україні.
19. 1. Зайнятість населення: суть і форми
Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, а й робочої сили. Це означає, що людина, яку зайнято в процесі виробництва (матеріального і нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки, щоб отримати ці засоби існування, слід їх купити, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, внаслідок чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус «зайнятих». Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.
Трудові ресурси — це частина населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, володіє певними знаннями, практичним досвідом для роботи й перебуває в певних вікових межах. В Україні — це жінки віком від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.
Зайнятість — це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход.
Ці відносини охоплюють різних суб’єктів:
• покупців робочої сили — роботодавців;
• осіб, що займаються індивідуальною (сімейною) трудовою діяльністю й одержують доходи від власності (дрібні власники, які самі працюють);
• осіб, що продають свою здатність до праці (особи найманої праці).
Зайнятість населення реалізується через конкретні форми залучення працівників до економічної системи. Сюди відносять:
• найману працю за трудовою угодою в державному секторі, на підприємствах колективної або приватної власності;
• особисту працю на об’єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;
• особисту працю власника засобів виробництва, коли він є власником і працівником;
• роботу на спільному підприємстві.
Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й важливим чинником захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Під повною зайнятістю розуміють не 100-відсоткову зайнятість всіх, хто може працювати, а так звану лише ефективну зайнятість, яка враховує інтереси особи, виробництва і суспільства в цілому. Про це йтиметься далі.
19.2. Неповна зайнятість та безробіття. Види і форми безробіття
Окрім повної зайнятості та раціональної зайнятості, які передбачають відповідно:
— суспільно корисний характер трудової діяльності;
» следующая страница »
1 ... 121 122 123 124 125 126127 128 129 130 131 ... 220