Історично у фінансовій системі США головну роль відіграють небанківські постачальники капіталу, в той час як у фінансовій системі Німеччини все ще домінують банки. Для ринків, що розвиваються, основною метою має стати забезпечення наявності таких постачальників капіталу. Справді, жвавий ринок капіталу може компенсувати негативний ефект від надмірного покладання на банківське фінансування, яке є характерним для багатьох ринків, що розвиваються. Однак на більш розвинених ринках домінує тенденція до усунення обмежень щодо відокремлення банківської галузі від галузі цінних паперів. У Великій Британії, США та меншою мірою в Японії банкам та компаніям, що займаються діяльністю з цінних паперів, все більше дозволяють проникати в діяльність один одного через утворення нових дочірніх компаній або придбання існуючих.
У більшості країн центральний банк відіграє певну роль у здійсненні нагляду за банками (небанківськими фінансовими установами). Логіка тут така: центральному банку треба мати можливість здійснювати моніторинг статусу та діяльності як окремих банків, так і банківського сектору в цілому, тому центральний банк повинен мати можливість регулювати і впливати на рівень ризикових дій, до яких вдаються банки, що досить часто включає діяльність НБФУ.
Навпаки, для німецької традиції характерним є утворення іншого органу регулювання діяльності НБФУ. Цей орган регулювання є досить незалежним і в більшості випадків звітує міністерству фінансів. Причиною такого зсуву від центрального банку до міністерства фінансів є бачення конфлікту інтересів. Для запобігання такому конфлікту регулювання НБФУ здійснюють незалежні органи з банківського нагляду, нагляду за діяльністю з цінними паперами, страховою діяльністю, якимось чином пов'язані з міністерством фінансів.
Українська фінансова система лише формується, і банківський сектор переживає реформу. Багато секторів НБФУ зараз або лише розвиваються, або не існують, або не працюють на широку громадськість. Поширення добре регульованої діяльності НБФУ на загальногромадську сферу стане двигуном сильної та стабільної економіки України.
У положеннях ЄС зазначено, що нагляд з боку компетентних органів необхідний НБФУ, але в них не наведено структуру нагляду. Це залишається на розсуд країн-учасниць. У результаті різні країни знайшли досить різні рішення схеми регулювання. Це залежить від рівня інтеграції їх фінансового сектору та від розміру їх бази кадрових ресурсів для регуляторних установ. Більш інтегровані фінансові сектори, такі, як у Скандинавських країнах, обрали інтегровану структуру нагляду (крім нагляду за приватними пенсійними фондами у Фінляндії, де цей нагляд здійснюється незалежним пенсійним органом, пов'язаним із Центральним банком). Інші країни-учасниці, зокрема Ірландія, Іспанія, та Греція, обрали більш традиційний підхід: Центральний банк відповідає виключно за банківський нагляд, а окремі незалежні наглядові органи - за сектори цінних паперів та страхування. Навіть у Німеччині з її універсальною банківською моделлю існує три окремі незалежні наглядові органи - для секторів страхування цінних паперів та банківського. Більше того, Німеччина, як і США, має дворівневу систему нагляду, що включає окремі регіональні та федеральні органи нагляду за відповідними секторами НБФУ.
Регулювання НБФУ та самі НБФУ висвітлюються у Банківських Директивах ЄС, а також, як правило, у конкретних банківських законодавствах країн-учасниць. Не є обов'язковим у кожній країні-учасниці специфічне законодавство щодо послуг НБФУ. Більше того, оскільки країни- учасниці мають різні моделі структури регулювання фінансового сектору, ЄС намагається нав'язувати лише мінімальні вимоги до єдиного спільного ринку, що пропагує вільний рух фінансових продуктів та послуг через всі країни-учасниці, які можуть на свій розсуд удосконалювати мінімальні вимоги для ефективного захисту споживачів та регулювання. На практиці це означає, що банки у Європі можуть займатися майже будь-яким видом фінансової діяльності або безпосередньо або через структуру дочірніх організацій чи холдингових компаній. І хоча європейське законодавство базується на принципі універсальності банківської справи, модель «протипожежних стін», що зараз існує в Україні, відповідає Директивам ЄС, беручи до уваги свободу дій, надану країнам-учасницям. Іншими словами, країна-учасниця може заборонити своїм банкам безпосередньо займатися бізнесом у секторі цінних паперів, страховому чи інших секторах НБФУ, і це відповідатиме Директивам ЄС. Однак, залежно від свого змісту та застосовування, окремий закон про послуги НБФУ в Україні може їм не відповідати. Але, оскільки Директиви ЄС домінують над будь-яким національним законодавством, яке їм не відповідає, Україна має уважно вивчити цей аспект.
» следующая страница »
1 ... 166 167 168 169 170 171172 173 174 175 176 ... 193