Лінія внутрішнього балансу крутіша за лінію зовнішнього балансу, тому що зростання доходу на х% через фіскальну експансію викликає погіршення платіжного балансу у меншому ступені, ніж зростання доходу на х% через грошову експансію. Це пояснюється тим, що політика фіскальної експансії веде до підвищення процентної ставки, що частково зменшує погіршення платіжного балансу, оскільки відбуватиметься приплив капіталів до країни.
Грошова експансія, навпаки, призводить до падіння процентної ставки і відповідного додаткового погіршення платіжного балансу, яке відбувається через зростання доходу.
Відповідно до класифікації Манделла, якщо ми знаходимося у точці А за умов внутрішнього балансу і дефіциту платіжного балансу, то грошова рестрикція зумовить зсув економіки у точку В на лінії зовнішнього балансу, що призведе до виникнення безробіття, подолати яке можна завдяки здійсненню розширювальної фіскальної політики, рухаючись до точки С на лінії внутрішнього балансу ІВ. Це знову спричинить дефіцит, і тому досягнення зовнішнього балансу у цьому разі має супроводжуватися грошовою рестрикцією. Раз від разу необхідність узгодження фіскальної та грошової політики зменшуватиметься.
Припустимо, що для ліквідації дефіциту платіжного балансу і відновлення внутрішньої рівноваги використовуються інструменти фіскальної та грошової політики. У цьому разі фіскальні обмеження змусять економіку рухатися з точки А до точки D, а зовнішній баланс буде досягнуто ціною високого рівня безробіття. Подальше здійснення політики грошової експансії для досягнення внутрішнього балансу змусить економіку рухатися в напрямку від точки D до точки Е. Цілком очевидно, що така політика призводить до нестабільності і перешкоджає загальному збалансуванню економіки. Загроза полягає у тому, що влада може оцінити такі заходи як правильні, що завдасть значної шкоди економіці. Отже, досягнення цілі загального макроекономічного балансу має відбуватись поступово, спираючись на аналіз ефекту від застосування обраних регулюючих інструментів.
На жаль, однозначного розв'язання проблеми врегулювання не існує. Так, наведений аналіз малої відкритої економіки з досконалою мобільністю капіталу засвідчує, що ефективність фіскальної та монетарної політики щодо випуску залежить від режиму обмінних курсів. Якщо обмінні курси є фіксованими, то фіскальну політику необхідно поєднувати з ціллю повної зайнятості; за плаваючих обмінних курсів акцентувати треба на грошовій політиці.
Отже, розв'язання проблеми врегулювання потребує комплексного підходу з поєднанням цілей та інструментів. Адекватні пари інструментів і цілей визначаються головними структурними параметрами функціонування економіки. До них серед інших належать ступінь мобільності капіталу; гранична схильність до заощаджень та імпортування; еластичність доходу та процента щодо грошового попиту; цінова еластичність попиту на експорт та імпорт; чутливість інвестування до процентної політики.
Модель Манделла-Флемінга слугувала одним з головних теоретичних джерел обґрунтування економічної політики відкритої економіки протягом кількох десятиліть. Критична оцінка обмежень даної моделі зумовила появу монетарного підходу до платіжного балансу та економічної політики. Особливо гострій критиці було піддано короткостроковий характер моделі.
Незважаючи на свою короткострокову природу, модель припускає, що умова Маршалла- Лернера дотримується, хоча, як відомо, ця умова визнана коректною лише для довгострокових періодів.
Модель нехтує проблемою взаємозалежності фондів і потоків. Відповідно до моделі, дефіцит поточного рахунку може фінансуватися фінансовими потоками. Така політика є придатною у короткостроковому періоді, але імпорт капіталу з часом сприяє накопиченню певного обсягу зобов'язань країни щодо решти світу і подальшому погіршенню поточного рахунку через сплачувані за рубіж проценти. Зрозуміло, що фінансування у такий спосіб не може бути надто тривалим, оскільки країна потрапляє у пастку зовнішнього боргу.
» следующая страница »
1 ... 163 164 165 166 167 168169 170 171 172 173 ... 193