Менеджмент підприємства

Для Тейлора і його послідовників управління було синонімом нагляду в цехах, а планування синонімом контролю за виробницт­вом. Головну увагу він приділяв фабриці і менше - людським відно­синам, які він зводив до проблеми заробітної плати. Канцелярська праця практично ігнорувалась. В той час відношення між робітника­ми, зайнятими у виробництві, і канцелярськими службовцями, скла­дало приблизно 25:1. Основним знаряддям по обробці канцелярсь­ких даних було перо.

Система управління цехом, розроблена і впроваджена Тейлором в 1903 р., мала назву "науковий метод інженерної ефективності ви­робництва". Вона включала в себе:

1)      функціональну організацію цеху з відповідною функціональ­ною підпорядкованістю;

2)      відділ планування, який визначав, як і коли повинна викону­ватися робота, встановлював її послідовність, визначав (шляхом хронометражу) терміни, необхідні для виконання елементарних опе­рацій, пов'язаних із завершенням роботи;

3)      виробничий відділ для керування старшими службовцями та їх заступниками, які виконували в цехах директиви відділу плану­вання;

4)      систему заохочень, премій або відрядної оплати праці робіт­ників.

Тейлор прийшов до висновку, що основною перепоною підви­щення продуктивності праці заи будь-якої системи її заохочування є прагнення робітників ухилятися від праці. Він розглядав два види такого ухиляння: природне, пов’язане з природним інстинктом і нама­ганням людини донайменшого можливого навантаження, і система­тичне, пов’язане з більш складними міркуваннями і причинами, а саме відношеннями з іншими людьми. Значно більшим злом, від якого страждають як робітники, так і роботодавці - це систематичне ухилення від роботи. Щоб перебороти природне ухилення від робо­ти, Тейлор запропонував ввести норми виробітку. Він використав два їх види: 1) нормативи рухів і операцій, що визначають найбільш раціональні процедури виконання завдань; 2) норми часу, що визна­чають витрати часу, необхідні для виконання конкретного завдання. Ці норми використовують для точного визначення об’єму тієї робо­ти, яку кожний робітник повинен виконати впродовж дня. Щоб за­побігти систематичному ухиленню від роботи, Тейлор запропонував систему матеріального заохочування шляхом прогресивної оплати за понаднормовий виробіток робітників.

Тейлор вважав, що висока заробітна плата і низькі витрати складають основу хорошого управління, дозволяють сформулювати його загальні принципи, дають можливість зберегти ці умови навіть в найбільш складних обставинах (31). Для досягнення цих двох ці­лей (підвищення заробітної плати і зниження витрат) він пропону­вав: а) кожному робітнику по можливості доручати виконання най­більш складної роботи, яку він здатен виконати. Ця робота повинна максимально відповідати його вмінням і фізичним даним; б) кожно­го робітника слід заохочувати так, щоб його виробіток досягав рівня кращого робітника того ж розряду; в) кожному робітникові, який досяг найвищих показників для робітників тієї ж кваліфікації, слід виплачувати залежно від характеру роботи, надбавку від 30 до 100% в порівнянні із середнім заробітком робітників того ж розряду.

Система Тейлора в нашій країні відома під назвою "наукова ор­ганізація праці (НОП)". Вона широко впроваджувалась в 20-ті роки. Для цього в 1920 р. був створений Центральний Інститут праці (ЦІП), директором якого був поет О.К.Гастєв. Пізніше такі інститути були створені в Харкові, Таганрозі та Казані. Їх головною метою були розвиток та впровадження в країні НОП. В ЦІПі були організо­вані вісім добре обладнаних лабораторій, в тому числі психофізіоло­гічна. Гастєв стверджував: "Той, хто знає, але не вміє - це механізм без двигуна". Другим ентузіастом і видатним пропагандистом НОП в СРСР, в цей період, був П.М. Керженцев. Але пізніше, в 30-ті роки, в нашій країні була згорнута робота по науковій організації праці. Були ліквідовані інститути праці, перестали функціонувати на під­приємствах гуртки та відділи НОП, лабораторії фізіології праці. І лише в 1963-65 рр. знову з’явились статті в газетах та журналах, а також окремі роботи по НОП і управлінню. В цей час, в економічно розвинутих країнах, принципи наукового управління Тейлора стали витіснятись і доповнюватись ідеями нових шкіл менеджменту - кла­сичної або адміністративної (1920-1950 рр.), психології та людських відносин (1930-1950 рр), школи науки управління або кількісної школи (після 1950 р.). В межах цих шкіл формуються і розвиваються процесний, системний та ситуаційний підходи (методи).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 37 38 39 40 41 4243 44 45 46 47  ... 256