1. Механізмом припинення непродуктивного використання активів підприємства, що виявилися неспроможними вести свій власний бізнес, остаточного сплачення боргу кредиторам та зупинення відповідальності по боргах. Ця функція забезпечується механізмом ліквідації підприємства, що передбачає розпродаж активів або бізнесу в цілому і розподіл виручених коштів між кредиторами;
2. Механізмом реабілітації підприємств, які хоча й опинилися на межі банкрутства, проте мають резерви для подальшої роботи як самостійні компанії і можуть уникнути ліквідації, а також мають потенціал для оздоровлення бізнесу. Ця функція забезпечується механізмом реорганізації.
Ознаками інституту банкрутства є:
1. Застосування інституту за загальними правилами в сфері підприємницької діяльності.
2. Встановлюється судом (господарським) як юридичний факт, що має певні наслідки.
3. Зміст цього факту — неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності у повній мірі розрахуватись по своїх боргах (неплатоспроможність).
4. Неспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійснення судовим заходом по відновленню платоспроможності суб’єкта.
Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є стійка (понад 3 місяці) і значна (на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарчого суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів [62, с. 205].
Сторонами в справі про банкрутство є боржник (банкрут) і кредитори.
Боржник — суб’єкт підприємницької діяльності (надалі СПД), неспроможний виконати перед кредиторами свої грошові зобов’язання, які сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом 3 місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена судом, іменується банкрутом або суб’єктом банкрутства.
Суб’єктами банкрутства не можуть бути:
• відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);
• казенні підприємства;
• комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оперативного управління згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;
• в частині санації та ліквідації — державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.
Кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку документально підтверджені вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків та зборів (обов’язкових платежів).
Не можуть бути стороною у справі про банкрутство:
• кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;
• кредитори, вимоги яких задоволенні; вимоги яких відповідно до Закону вважаються погашеними у зв’язку з досягненням згоди про їх припинення, у тому числі зміну або припинення зобов’язання.
За своїм становищем кредитори поділяються на 1) ініціаторів процесу про банкрутство (їхні вимоги, що подаються лише господарському суду, мають бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника); 2) тих, які вступають в процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржнику, мають бути обґрунтовані, але не обов’язково безспірними).
» следующая страница »
1 ... 335 336 337 338 339 340341 342 343 344 345 ... 445