Менеджмент організацій

1.   Механізмом припинення непродуктивного використання активів підприємства, що виявилися неспроможними вести свій власний бізнес, оста­точного сплачення боргу кредиторам та зупинення відповідальності по боргах. Ця функція забезпечується механізмом ліквідації підприємства, що передба­чає розпродаж активів або бізнесу в цілому і розподіл виручених коштів між кредиторами;

2.   Механізмом реабілітації підприємств, які хоча й опинилися на межі бан­крутства, проте мають резерви для подальшої роботи як самостійні компанії і можуть уникнути ліквідації, а також мають потенціал для оздоровлення бізне­су. Ця функція забезпечується механізмом реорганізації.

Ознаками інституту банкрутства є:

1.   Застосування інституту за загальними правилами в сфері підприємниць­кої діяльності.

2.   Встановлюється судом (господарським) як юридичний факт, що має певні наслідки.

3.   Зміст цього факту — неспроможність суб’єкта підприємницької діяль­ності у повній мірі розрахуватись по своїх боргах (неплатоспроможність).

4.   Неспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійснення судовим заходом по відновленню платоспроможності суб’єкта.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про бан­крутство є стійка (понад 3 місяці) і значна (на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про бан­крутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарчо­го суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів [62, с. 205].

Сторонами в справі про банкрутство є боржник (банкрут) і кредитори.

Боржник — суб’єкт підприємницької діяльності (надалі СПД), неспромож­ний виконати перед кредиторами свої грошові зобов’язання, які сукупно скла­дають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом 3 місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання вста­новлена судом, іменується банкрутом або суб’єктом банкрутства.

Суб’єктами банкрутства не можуть бути:

•     відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представ­ництва, відділення тощо);

•    казенні підприємства;

•     комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оператив­ного управління згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцево­го самоврядування відповідним рішенням;

•     в частині санації та ліквідації — державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.

Кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку документально підтверджені вимоги щодо грошових зобов’язань до боржни­ка, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків та зборів (обов’язкових платежів).

Не можуть бути стороною у справі про банкрутство:

•    кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;

•     кредитори, вимоги яких задоволенні; вимоги яких відповідно до Закону вважаються погашеними у зв’язку з досягненням згоди про їх припинення, у тому числі зміну або припинення зобов’язання.

За своїм становищем кредитори поділяються на 1) ініціаторів процесу про банкрутство (їхні вимоги, що подаються лише господарському суду, мають бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими чи розрахунко­вими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється спи­сання коштів з рахунків боржника); 2) тих, які вступають в процес після публі­кації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги пода­ються як господарському суду, так і боржнику, мають бути обґрунтовані, але не обов’язково безспірними).

 

« Содержание


 ...  340  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я