Доказовішою є теза Гелбрейта про створення у США та в інших розвинутих країнах світу суспільства достатку, в якому, однак, мільйони людей живуть нижче офіційно встановленого рівня бідності.
У праці "Економічні теорії та цілі суспільства " Гелбрейт гостро критикує неокласичний напрям політичної економії за консерватизм мислення щодо механізму ринкового саморегулювання економіки. Зокрема, він обгрунтовано зазначає, що аналіз неокласиками економіки як сукупності господарських одиниць, пов'язаних між собою ринком, на якому споживач панує над виробником, цілком відірваний від життя. Підтримуючи в цьому позицію Дж. Кейнса, Гелбрейт водночас критикує посткейнсіанців за їхні спроби довести, що рівновага економічної системи може бути досягнута через штучне підвищення державою сукупного попиту. Слабкість неокласичного напряму, за Гелбрейтом, також полягає в ігноруванні таких трьох соціальних інститутів позаринкових сил, як крупні корпорації, держава і профспілки.
Гелбрейт заперечує тезу неокласиків про споживачів як господарюючих суб'єктів, доводячи, що в реальній дійсності функцію споживачів виконує сім'я. Г оловним господарюючим суб'єктом він вважає крупну корпорацію, яка через ринок за допомогою відповідної системи організації диктує умови споживачеві (протилежні ідеї висували
неокласики), створює ринок на нові товари, формує попит на них, встановлює свої закони для ринку. Важливою є думка Гелбрейта про те, що на багатьох ринках можуть панувати декілька фірм, які колективно здійснюють свою владу, - олігополії. Водночас його теза,що корпорація перетворилася на рушійну силу розвитку економічної системи означає однобічний підхід до розгляду рушійних сил економічної системи, оскільки ігноруються важливі суперечності цієї системи, проблеми взаємодії власності і влади.
Гелбрейт виступає за реформування економічної системи в напрямі "нового прагматичного соціалізму", під яким розуміє насамперед посилення регулюючої ролі держави (разом із "плануючою" системою). Про необхідність зростання ролі такого соціалізму, на думку Гелбрейта, свідчить наявність відсталих галузей економіки (транспорт, медичне обслуговування, житлове будівництво тощо). Проте вважає недоцільним перетворення існуючих форм власності (крім корпорацій військово- промислового комплексу) в державну. Такий варіант соціалізації економіки - одна з складових змішаної економіки. Водночас він твердить про необхідність перерозподілу доходів на користь бідних верств населення через механізм прогресивного оподаткування, підвищення мінімальної заробітної плати.
Якщо екстраполювати висновки концепції "техноструктури" на рівень макроекономіки, то влада, а отже, й власність в сучасному капіталістичному суспільстві, перейшла до рук науковців. Такий різновид техніко-економічного неоінституціоналізму втілено в концепції "постіндустріального " та "інформаційного " суспільства американських економістів Д. Белла та Тоффлера. На думку Хейлброннера, науково-технічна інтелігенція поступово, впродовж тривалого періоду, вийде з-під влади капіталістів і управлятиме розвитком суспільства відповідно до власних інтересів і світогляду. Такий варіант розвитку, на нашу думку, можливий, але не в межах капіталістичного способу виробництвах.
Розглядаючи основну суперечність постіндустріального суспільства,
О.Тоффлер називав його протистоянням між представниками "другої" і "третьої" хвилі, тобто індустріалістами і постіндустріалістами. Відомий американський вчений в теорії управління П. Дракер такою суперечністю називав конфлікт між працівниками інтелектуальної сфери та неосвіченими масами. Цим тлумаченням притаманні в основному ті ж недоліки, про які йтиметься при характеристиці концепції постіндус- тріального суспільства.
» следующая страница »
1 ... 79 80 81 82 83 8485 86 87 88 89 ... 279