> надмірне втілення в теорію принципу економічного детермінізму, згідно з яким всі явища суспільного життя (політика, право, соціальні відносини, ідеологія та ін.) залежать лише від розвитку економіки;
> у більш широкому аспекті в теорії Маркса дещо прямолінійно розглядається співвідношення базису і надбудови. Ним значною мірою здійснена підміна поняття матеріального
“об’єктивного’’на поняття “економічний базис";
> один з основних законів діалектики - закон єдності і боротьби суперечностей трактувався Марксом (як і другими класиками марксизму-ленінізму) лише як боротьба суперечностей, до того ж як революційна боротьба, в процесі якої повинен насильно знищити інший клас. Внаслідок цього в даному законі ігнорувався елемент єдності суперечностей;
Р Маркс гіперболізовано розглядав роль великого
виробництва, ігноруючи при цьому критерії оптимальності у зростанні масштабів підприємств, що означало застосування ним методу простої екстраполяції цих процесів у ХІХст. на реалії майбутнього;
> помилково стверджував, про перехід функцій управління на підприємстві лише до найманих працівників;
> необгрунтовано розглядав клас капіталістів лише як паразитичний клас навіть у тому випадку, коли капіталіст займався управлінською працею;
Р однобічно розглядав джерело додаткової вартості лише як, працю найманих робітників. Таким джерелом є праця самого підприємця, тих менеджерів, які не входять до складу найманих працівників та ін. категорій сукупного працівника;
> не помітив і не зміг концептуально викласти процес виникнення нової продуктивної сиди, що виникає при взаємодії засобів виробництва і робочої сили.
Визначаючи стисло внесок К. Маркса, у розвиток економічної теорії, Ф. Енгельс зазначав, що він,
по-перше, дослідив працю з боку її властивостей створювати вартість, що послужило основою наукового визначення вартості;
^по-друге, Маркс є основоположником теорії грошей;
^ по-третє, аналізуючи перетворення грошей у капітал, Маркс довів, що воно грунтується на купівлі продажу не праці, а робочої сили. Завдяки цьому він обґрунтував додаткову вартість відповідно до вимог закону вартості (вирішивши при цьому суперечність, властиву теорії Рікардо);
^ по-четверте, р о з в и н у в першу раціональну теорію заробітної плати;
^>по-п 'яте, уперше з'ясував основні риси історії капіталістичного нагромадження і показав його історичні тенденції;
^ по-шосте, визначив абсолютну і відносну додаткову вартість, дослідив додаткову вартість як загальну капіталістичну категорій (прибуток і рента є її особливими, перетвореними формами);
^ по-сьоме, уперше розкрив суперечність між законом вартості і фактом утворення рівного прибутку на рівний капітал.
Марксистська політична економія набула певного розвитку і у працях Ф. Енгельса.
2.2. ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ Ф. ЕНГЕЛЬСА ТА В.І. ЛЕНІНА
Ф. Енгельс - видатний німецький філософ і економіст, один з основоположників наукового комунізму. Енгельс вперше у світовій економічній літературі підійшов до комплексного визначення вартості.
Так, у "Начерках до критики політичної економії”, висловлюючи своє відношення до визначення вартості витратами виробництва (англійськими економістами Мак-Куллохом і Д. Рікардо), чи корисність речей (школа 5{С. Б. Сея), він писав: “Спробуємовнести ясність у цю плутанину. Вартість речі включає в себе обидва фактори, насильно ... роз ’єднувані сторони, що сперечаються. Вартість є відношення витрат виробництва до корисності. Найближче застосування вартості має місце при роз’ясненні питання про те, чи слід взагалі виробляти дану річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва. Тільки після цього може йти мова про застосування вартості для обміну. Якщо витрати виробництва двох речей однакові, то корисність буде вирішальним моментом у визначенні їх порівняльної вартості".
» следующая страница »
1 ... 25 26 27 28 29 3031 32 33 34 35 ... 279