Методи формування і оцінки портфеля цінних паперів є одним із головних у сучасній економічній теорії ринку. Потрібно зазначити, що за останні роки було присуджено декілька Нобелівських премій за розробки, пов’язані з окремими аспектами цієї проблеми.
Управління портфелем потребує логічного підходу і дає найкращі результати після ретельного аналізу потреб інвестора, а також після доступних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля повинні враховуватися такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження капіталу, приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.
Будь-які з цих факторів та їх комбінації відіграють значну роль при визначенні типу портфеля, що підходить для певного інвестора. За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об’єктів реального чи фінансового інвестування, або ж за рахунок певного виду фінансових інструментів, тобто для суб’єктів інвестиційної діяльності, відповідно до законодавства, зумовлюється можливість формувати інвестиційні портфелі певного виду (видів).
Формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча у багатьох країнах ця діяльність дозволена також іншим елементам небанківської системи.
Позичка — це вкладання коштів на відносно короткий період часу за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків за позичкою. Інвестування, на відміну від позички, — це використання грошей з метою одержання прибутку впродовж відносно довгого проміжку часу, причому до того моменту, коли вкладені кошти будуть повернені до банку.
Клієнт звертається до банку з метою одержання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. У свою чергу банк ініціює вкладання коштів у цінні папери з метою одержання прибутку.
При кредитуванні банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість кредиторів (акціонерів). З цього можна припустити ще одну відмінність між портфелями: надання позички зумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тим часом інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю.
Формування та управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно пов’язані між собою. Оскільки позичкові та інвестиційні операції є для банку найбільш прибутковими, то, як правило, саме вони значною мірою визначають рівень ризику банківської діяльності. Тому банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.
За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах внаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсотків за кредити або одержання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба в коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.
В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення про непоновлення кредиту і конвертацію виданої позички в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів з позичкового в інвестиційний портфель.
Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:
• первинні резерви, призначені для одержання доходу;
• вторинні резерви, що можуть бути реалізовані з метою підтримання ліквідності.
Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності у першу чергу реалізуються цінні папери вторинного резерву, а якщо цього не досить — реалізується частка первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позичкового портфеля.
» следующая страница »
1 ... 23 24 25 26 27 2829 30 31 32 33 ... 224