Інвестознавство

Таким чином, інвестиційна політика банку повинна передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним ре­зервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позичко­вим портфелями. Найбільш «ліберальними», з огляду на існуючі зако­нодавчі обмеження, є операції з цінними паперами, їх придбання до­зволено всім, починаючи з індивідуального інвестора і закінчуючи великими фірмами і корпораціями. Існують певні обмеження відпо­відно до емісії окремих видів фондових інструментів. Формування портфеля активів може здійснюватися за рахунок широкого спектра фондових інструментів, основними з яких є:

•      державні та муніципальні облігації;

•      акції відкритих акціонерних товариств;

•      облігації підприємств;

•      комерційні папери (векселі);

•      сертифікати та опціони акцій;

•      приватизаційні цінні папери;

•      деривативи (похідні цінні папери);

•      депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати та інше.

Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фондові

інструменти. Вкладання коштів у які має різну мету і формування яких знаходиться під впливом багатьох як суб’єктивних, так і об’єктивних чинників, у тому числі: фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування), можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних), інве­стиційного клімату в державі, кон’юнктури інвестиційнго ринку, осо­бистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схиль­ності інвестора до ризику, спроможності ефективно керувати портфе­лем, здатності миттєво реагувати на зміни та приймати відповідні рішення тощо).

Проведений аналіз усіх чинників дає інвестору змогу зупинити свій вибір на одній або декількох цілях, відповідно до яких формується інве­стиційний портфель. Сформований портфель може бути віднесено до того чи іншого типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Будь-який інвестиційний портфель формується згідно з принци­пами, які випливають з інвестиційної стратегії. Основним вважається слідуючий принцип:

Принцип відповідності складу портфеля інвестиційній стратегіїком- панії передбачає залучення до портфеля таких проектів, які повинні забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Природно, що, залежно від статусу інвестора, цілі, що переслідуються ним, мо­жуть бути різними. Навіть більше, суб’єкти підприємництва із зміша­ною формою власності (приватною і державною) можуть мати свої домінуючі та альтернативні цілі.

1.4.     Регулювання взаємодії учасників інвестування

Інвестиційна діяльність — це послідовна сукупність дій її суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здіснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку.

Відносини що виникають при здійснені інвестиційної діяльності на Україні, регулюються Законом «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. та ін. тими законодавчими актами України. Інве­стиційна діяльність суб’єктів України за її межами регулюється зако­нодавством іноземних держав на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території Ук­раїни суб’єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб’єктів і суб’єктів України в зоні вільного підприємництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задово­лення суспільних потреб напрямах.

Одним із найважливіших методів державного регулювання інве­стиційної діяльності є обов’язкова комплексна державна експертиза інвестиційних програм та проектів.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 24 25 26 27 28 2930 31 32 33 34  ... 224