Економічна теорія

Отже, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку. Причиною її є природні монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну (рис. 12,7).

Циференційна рента (І і II)

Види земельної ренти І

Абсолютна

рента

Монопольна

рента

Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на землю.

Земельна рента за своєю суттю, як це було з'ясовано вище, є надлишковою частиною прибутку. У промисловості вона — явище тимчасове, тому що конкуренція не дає мож­ливості надовго закріпити виключні умови, що її породжу­ють, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподар­ському виробництві інші умови функціонування капіталу. Основний засіб виробництва — земля, обмежена у просторі,

з   одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого — кордонами держав. Водночас потреби у продукції сільського господар­ства постійно зростають. Збільшується попит на сільсько­господарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються гро­шові доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосе­редження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене од­ночасно обробляти всі землі, придатні для використання. Це створює певні виняткові умови, які породжують моно­полію на землю як об'єкт господарювання.

Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на се­редніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогоспо­дарського обороту, а попит на продукцію землеробства не за­довольнятиметься.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умова­ми виробництва, як у промисловості, а умовами виробницт­ва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші при­родні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з се­редніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну.

Рис. 12.8. Диференційна земельна рента

Сказане можна зобразити за допомогою графіків (рис. 12.8).

На рисунку подано три різні за родючістю земельні ділян­ки: І — краща; II — середня; III — гірша.

На осі абсцис показано урожайність ділянки у центнерах («,)» на осі ординат — ціна продукції (Р₁, Р₂). Крива МК — середні суспільні витрати виробництва одиниці сільсько­господарської продукції; криві АК₁, АК₂, АК_Я — індивіду­альні витрати виробництва одиниці продукції відповідно на І, II, III ділянках.

Як бачимо, на кращій ділянці (І) найвища урожайність ((З_х) і найнижчі витрати виробництва продукції (АК^) по­рівняно із середніми суспільними витратами виробництва (МК). Це означає, що власник першої ділянки, продаючи урожай, отримує додатковий продукт у вигляді диферен- ційної ренти, розмір якої дорівнює площі заштрихованого прямокутника.

У власника середньої ділянки (II) індивідуальні витра­ти виробництва АК₂ також нижчі від суспільних, і він та­кож отримує додатковий дохід у вигляді диференційної ренти, однак дещо меншого розміру, оскільки у нього ниж­ча урожайність ф₂.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 109 110 111 112 113 114115 116 117 118 119  ... 246