Економічна теорія

Аграрні відносини — це складова частина економіч­них відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як голов­ного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

274

Земля — перша й основна умова будь-якого виробницт­ва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються які­стю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташу- ванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної тех­ніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що зем­ля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, орга­нічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості. Основні фактори сільського господарства наведені на рис. 12.1.

Фактори сільськогосподарського виробництва

У

Люди

і X

Земельні угіддя,              Технічні засоби

тварини і рослини                виробництва

Рис. 12.1. Фактори сільськогосподарського виробництва

Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпосередньо взаємодіють дві групи об'єктивних законів: природно-біологічні й соціально-економічні (рис. 12.2).

Об'єктивні закони

Природно-біологічні                         Соціально-економічні

Рис. 12.2. Закони, що діють у сільському господарстві

Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природним, виникає ще низка особливостей сільськогосподарського виробниц­тва:

—      природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біо­логічні чинники, що впливають на продуктивність праці. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;

—      природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, значний розрив між робочим періодом і часом виробництва;

—     особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва. Для вико­нання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює;

—      остаточний розмір доходів формується лише на­прикінці року, після реалізації продукції (особливо в зем­леробстві);

—      рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожай­ністю й інтенсивністю використання;

—      спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами;

—     ефективне використання землі можливе за раціональ­ного комбінування сільськогосподарських галузей, еконо­мічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;

—      значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств. Тому в аграрній сфері довше збері­гаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;

—     широка комбінація великих, середніх і дрібних гос­подарських одиниць різних форм власності;

—      велика залежність результатів виробництва від по- годних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення. Не­обхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарю­вання.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 106 107 108 109 110 111112 113 114 115 116  ... 246