Економіка та менеджмент праці

З розвитком сільського господарства підвищувався добробут трудівників села. Зростанню зацікавленості колгоспників у праці, підвищенню їх життєвого рівня сприяв цілий комплекс заходів. Найважливішими із заходів було введення гарантованої оплати праці колгоспників. Нова система давала можливість створити фонд оплати та використати кошти від реалізації продукції для розрахунків із колгоспниками і спеціалістами.

У цей час активно відбувався перехід колгоспів на гарантовану оплату праці в усіх областях республіки. У Київській області вже у 1966 р. у 402 колгоспах впроваджувався внутрішньогосподарський розрахунок, 292 господарства ввели диференційовану оплату праці колгоспників, 286 колгоспів області перейшли на грошову оплату. У колгоспах республіки в розрахунку на один людино-день у 1968 р. оплата праці становила 3 крб. 20 коп. проти 2 крб. 69 коп. у 1965 р.. У 1966— 1970 рр. середньорічний валовий дохід колгоспів країни становив 20,3 млрд. крб., або на 6,9 млрд. крб. більше, ніж за попередню п’ятирічку. Доходи колгоспників зростали швидше, ніж доходи робітників і службовців. Значно змінився і бюджет колгоспників України. Оплата праці колгоспників республіки за п’ятирічку підвищилася на 42 %.

Введення гарантованої оплати праці колгоспників і підвищення її рівня здійснювалося завдяки збільшенню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зростанню продуктивності праці, усуненню недоліків у нормуванні і тарифікації праці, ліквідації надлишків у численного управлінського й обслуговуючого персоналу, різкому

скороченню невиробничих витрат і дотриманню режиму економії [97].

Велике значення приділялося також забезпеченості сільськогосподарського виробництва кадрами. У 50-х роках загальноосвітній і спеціальний рівень підготовки кадрів був порівняно низький. У 1952 р. вищу й середню спеціальну освіту мали лише 17,5% голів колгоспів від загальної їх кількості. У 1951 р. при 22 сільськогосподарських технікумах було відкрито заочні відділення, на яких навчалося понад 1700 керівників колгоспів. Унаслідок проведеної роботи у сфері підготовки кадрів значно поліпшився їхній склад. У 1958-1965 рр. загальна чисельність спеціалістів збільшилася приблизно у півтора рази, або на 48,6 тис. чол., у тому числі з вищою освітою - з 24 до 34,5 тис. чол. [91].

Проблемі мотивації праці найбільше уваги приділяли соціологи і психологи. В аграрному економічному секторі в Україні першу колективну монографію було підготовлено і видано під назвою «Мотивація праці та формування ринку робочої сили» за редакцією П.Т. Саблука і О.А. Бугуцького.

У книзі О.А. Бугуцького «Соціально-трудовий потенціал аграрної економіки» зазначається, що «для виходу із соціально- економічної кризи на селі важливо створити механізм розвитку економіки сільського господарства взагалі, який включає такі блоки» [50], рис. 5:

Рис. 5. Блоки механізму розвитку економіки

Зупинимося на першому блоці мотивації праці. О.А. Бугуцький вважає, що для великої кількості працівників визначну роль відіграють матеріальні стимули, особливо, якщо заробітну плату виплачують несвоєчасно. Заробітна плата в

Україні втратила свою головну функцію - основного стимулятора підвищення продуктивності праці та розвитку виробництва у всіх галузях народного господарства. У справі забезпечення ефективності мотивації праці треба мати на увазі матеріальну винагороду у структурній побудові й оптимальні її розміри.

Щодо структури матеріальної винагороди підприємство включає переважно два компоненти: оплату праці і пільги матеріального характеру (рис. 6).

Займаючи центральне місце в системі заходів матеріального стимулювання, оплата праці не завжди є ефективним мотивувальним чинником підвищення її продуктивності.

Практика свідчить, що для посилення ролі оплати праці у системі заходів мотиваційного впливу на персонал треба забезпечити дотримання таких вимог:

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 35 36 37 38 39 4041 42 43 44 45  ... 171