1, 2 цього розділу. Без цих інтеграційних мереж країна аграрного цивілізаційного спрямування приречена на периферійність своїх соціально-економічних процесів стосовно глобальних трансформаційних
.
Так, японське суспільство, владні структури приділяють велику увагу розвитку засобів управління державно-адміністративними структурами, перетворенню управління за цим об’єктом безпеки на процес постійного спостереження. Початок цієї, по суті, безперервної роботи відноситься ще до окупаційного періоду, але особливого значення вона набула в першій половині 80-х років, коли перетворилася на грандіозний за масштабами, складний за змістом і історичний за значимістю фактор національного реформування
.
Зміст сучасної адміністративної реформи отримав найбільш повне втілення у п’яти доповідях згаданого вище Другого дослідницького комітету, особливо у третій і останній — п’ятій. У цих документах накреслені дві головні цілі, що стоять перед державним управлінням в Японії: побудова життєздатного суспільства добробуту і активний внесок у світове співтовариство. Крім того, в них сформульовані чотири основні якісні характеристики, які повинні бути притаманні самій роботі щодо перегляду існуючих адміністративних інститутів і заходів у сфері державного управління, а саме: активне, мобільне реагування на зміни у суспільстві, забезпечення комплексності, спрощення системи управління і підвищення її ефективності, забезпечення довіри до неї у суспільстві. Особливо наголошувалось, що реформування в галузі державних фінансів повинно здійснюватися насамперед шляхом скорочення та обмеження витрат, тобто реформування повинно бути «перебудовою без збільшення податків».
Необхідність адміністративної реформи в Японії з урахуванням її соціально-економічної особливості обумовлюється наявністю одного з найбільш гострих протиріч суспільної трансформації, з якими стикаються в даний час всі розвинені країни світу, — протиріччям між об’єктивно обумовленим розширенням державної управлінської діяльності і необхідністю недопущення, мінімізації негативних наслідків цього розширення.
У сучасному модернізованому суспільстві відбувається неминуче розширення та ускладнення управлінської діяльності, держава дедалі більше втручається в економічні процеси з метою ліквідації бідності та безробіття, забезпечення повної зайнятості та соціальної стабільності. Основними державно-адміністративними засобами реалізації цих цілей є економічна політика, спрямована на розширення «суспільного капіталу», ефективний перерозподіл влади, регулювання кон’юнктури тощо. Передбачається, що така відповідальна робота повинна здійснюватися висококваліфікованим, добре організованим і вільним від політичних уподобань, кланових та кримінальних збочень апаратом.
На посилення вимог до якості державно-управлінської діяльності працює й інший чинник. Управлінська функція держави здійснюється на підставі законів, однак для того, щоб вона провадилась оперативно, еластично стосовно до зміни реальної ситуації у суспільстві, законодавець приділяє увагу лише принциповим питанням, а практичне їх виконання делеговане адміністративним органам, які опікуються тією чи іншою сферою державного або суспільного життя. Як наслідок розширилася практика делегування правотворчості і збільшилась кількість питань, рішення за якими приймають адміністративні органи. На сьогоднішній день навіть законотворча робота часто здійснюється адміністративним апаратом, де зосереджені фахівці, які мають необхідні знання та досвід.
Однак у тому випадку, коли бюрократія отримує велику і реальну політичну владу і починає занадто впливати на законотворчий процес, неминуче виникає вкрай негативна ситуація, якій можна дати назву «бюрократична політика» — реальна влада концентрується в руках вузького кола правлячої еліти.
» следующая страница »
1 ... 276 277 278 279 280 281282 283 284 285 286 ... 350