. Характерною є китайська впевненість у собі, в перевагах своєї цивілізаційної моделі поступу, прагнення подолати історичні переломи у вигляді західної моделі розвитку на шляху до національного піднесення. Новий світовий лідер уже зараз дивиться на Захід без будь-якої симпатії. Більше того, антизахідництво, і насамперед антиамериканізм, стає суттєвою частиною національного самоствердження і навіть самосвідомості
.
Звичайно, сучасні досягнення південно-східної трансформації взагалі, китайської економіки зокрема далекі від безпроблемного розвитку, особливо в аспекті тінізації. Сучасне наповнення двоїстої моделі, вибухове сполучення прообщинних засад в управлінні із стрімким поширенням проринкових засад не могло не дати величезні обсяги зловживань, тіньових операцій. Корупція є незмінним супутником китайських реформ, суттєво посилює неформальний сегмент економічної діяльності. Лише подальше просування по шляху розбудови цієї моделі, переведення її у стадію неоекономічної може обмежити механізм сучасної тінізації.
Виникнення нової, неоекономічної моделі є подальшим діалектичним запереченням індустріальних та постіндустріальних засад розвитку, поверненням до неоселянської організації. У зв’язку з цим найбільш спроможними до сприйняття цієї моделі повинні виявитись країни, регіони світу з наявними елементами общинної організації пам’яті, наприклад, південно-східний азійський регіон. До потенційних носіїв цієї моделі слід віднести Росію, Україну.
Основні засади неоекономічної моделі виявились поки не досить чітко.
Вона покликана усунути глибокі суперечності штучного організаційного розчленування, поділу та розвитку окремих, відокремлених соціально-економічних блоків суспільства. Попередні економічні моделі заклали поділ суспільства на блоки економіки, промисловості, екології, культурологічні, військовий тощо. В межах цих блоків, у свою чергу, стали виділятися нові блоки. Так, економіка отримала розвинуту галузеву структуру; технічна політика відмежувалась від промислової; політика розвинулась у величезний самостійний порівняно з економічним блоком прошарок; те саме сталося з військово-стратегічним блоком, фінансовою сферою і т.ін.
У цій ситуації організаційні механізми функціонування окремих блоків не в змозі забезпечити ефективне їх управління. У подібних умовах надзвичайно швидкими темпами збільшується паразитичний апарат координуючих органів, системи лобіювання тощо. До організаційно-управлінської піраміди додається величезна управлінсько-координаційна, а на їх базі, у свою чергу, формується третя і т.ін.
Виникнення нової, неоекономічної, моделі, в основі якої лежить усунення організаційного відокремлення окремих міжсистемних блоків, «дифузне» зрощення різних сфер в єдині формаційні утворення, може відбутися на основі діалектичного повернення до цивілізаційної моделі селянської економіки, якій притаманна інтеграція всіх видів діяльності в одному вузлі. Тільки на основі цієї моделі можливий синтез економіки з економічними, національно-етнічними і культурологічними системами; формування інтеграційних союзів не в монохромній галузі, а у змішаній; створення суб’єктів світогосподарської взаємодії на принципово новій основі.
Таким чином, цивілізаційна модель української економіки має генетичне тяжіння до моделей організації з сильною общинною пам’яттю. Водночас існуючі інституційні засади трансформації української економіки, іншими словами, та реальна модель, яку свідомо вибирає національний політичний істеблішмент, далека від своєї об’єктивної основи. Цей розрив між об’єктивною необхідністю, що відбиває генетичну спадковість організації в Україні, і свідомою діяльністю політико-економіч- ної системи щодо розбудови національної моделі управління утворює могутнє підгрунття для знаходження величезного сегмента економічного життя поза системою державного управління, поза системою громадського контролю — існування потужного тіньового сектора.
» следующая страница »
1 ... 118 119 120 121 122 123124 125 126 127 128 ... 350