Біржова справа

Одним з основних, принципових питань є визначення кількості ф’ю- черсних позицій, що дозволяють звести до мінімуму ризик на реальному ринку. Крім визначення кількості контрактів для хеджування, хеджери вирішують, які саме позиції слід відкривати. Для цього вони користу­ються аналітичними матеріалами щодо майбутніх коливань цін. Для ви­значення можливих меж коливання цін на зарубіжних ф’ючерсних ринках, як правило, використовуються три види статистичного аналізу: кореляційний, регресійний та аналіз тривалості цінового тренду.

У багатьох економічних дослідженнях ф’ючерсних ринків товарів, цінних паперів і валюти застосовуються традиційні методи статистич­ного аналізу. Особливо популярна кореляція. Саме вона через встанов­лення кореляційної залежності між двома рядами цін та курсів може дати важливу інформацію про комбінації контрактів для хеджу. У зару­біжній економічній пресі публікується відповідна інформація, яку використовують для складання кореляційних рядів.

Отже, хеджування - це один із методів управління фінансовими, зокрема ціновими, ризиками, який дозволяє уникнути їх, або мінімізу­вати втрати від них, отримані на реальних ринках, шляхом укладання строкових контрактів (біржових та позабіржових).

Хеджування може бути повним або непов­ним. Повне хеджування намагається пов­ністю уникнути ризику втрат у певних межах. Найпростіша схема хеджування полягає у відкритті на ф’ючерсній біржі стількох позицій на визначений період часу, у скількох зацікавлений власник. Ринкова ситуація, що постійно змінюється, дозволяє хеджерові регулярно переглядати свої позиції у процесі хеджування.

Хеджеві операції реєструються на ф’ючерсній біржі шляхом відкриття спеціального хеджевого рахунку. Хеджер може страхувати свою пози­цію за допомогою продажу або купівлі ф’ючерсного контракту. До стра­хування продажем хеджер вдається тоді, коли в майбутньому йому потрібно виконати аналогічну операцію на реальному ринку.

Ідеальним вважається таке хеджування, коли можливий ризик витрат повністю нівелюється за рахунок укладення ф’ючерсних контрактів. Однак у реальному житті так майже не буває. Актив, який продається/ купується на спотовому ринку, може суттєво відрізнятися від об’єкта ф’ючерсного контракту (наприклад, на реальному ринку продається ку­курудза, пшениця і кава різних сортів, а на ф’ ючерсному - лише одного стандартного сорту). Терміни ф’ючерсного контракту можуть не збіга-

тися з термінами купівлі-продажу активу на спотовому ринку. Тому на практиці хеджерам не завжди вдається повністю уникнути втрат.

Виграші або програші учасника ринку характеризуються таким по­няттям, як базисний ризик, тобто ризик, пов ’язаний із різницею між спотовою та ф ’ючерсною цінами на момент закінчення хеджування. Найвищий рівень базисного ризику властивий для сировинних товарів та фінансових інструментів. Ф’ючерсні ціни на них залежать не лише від попиту та пропозиції, як спотові, але й рівня трансакційних видат­ків при укладанні ф’ючерсних контрактів (депозити, варіаційна маржа, комісійні тощо). Тому на момент закінчення хеджування вони можуть суттєво відрізнятися від спотових і знизити ефективність хеджування.

Хеджування поділяється на звичайне (чисте), селективне, випереджу­вальне і арбітражне.

Звичайне (чисте) хеджування використовується для запобігання ціновим ризикам. При ньому ф’ ючерсні контракти укладаються при повному балансі за часом і кількістю, але протилежними за напрям­ками до зобов’ язань на ринку реального товару. Чисте хеджування у діловій практиці використовується дуже рідко.

Арбітражне хеджування повністю враховує витрати на зберігання, використовується тільки для отримання вигоди від очікуваного співвід­ношення цін на реальний товар і біржові котирування з різними термі­нами поставок. Застосовується переважно торговцями, представниками торговельних ТНК.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 296 297 298 299 300 301302 303 304 305 306  ... 384