Біржова справа

Підвищена цінова нестабільність на товарних і фінансових ринках України викликала жвавий інтерес до методів страхування майбутніх доходів, зменшення ризику ведення бізнесу. Цей інтерес відчувається як у теоретиків, так і практиків. Суть хеджування фінансових ризиків розглядають науковці: З.О. Луцишин, Л.О. Примостка та ін., і практики - банкіри Р. Кашпір та П. Матвієнко[166].

Ціновий ризик властивий всім формам діяльності і галузям господар­ства. У сільському господарстві, наприклад, тривала посуха впливає на обсяг виробництва та дохід сільськогосподарських виробників; зроста­ють ціни на зернові, а вони в свою чергу впливають на ціни кінцевої продукції. В промисловості страйки або ембарго на сировину можуть призвести до зменшення випуску продукції, а значить до підвищення цін. Ці економічні фактори впливають на ціну, яку платять виробники та споживачі різних товарів - від нафти до прикрас.

Хеджери на ф’ючерсній біржі - це особи або компанії, що володі­ють або планують володіти реальним товаром (кукурудзою, пшеницею, нафтою, облігаціями чи іншими цінними паперами, валютою тощо) і враховують фактори зміни цін на товар до моменту його появи на ринку.

У ринковій економіці постійно змінюються ціни товарів, курси валют та відсоткові ставки. Даний факт спонукає учасників ринку не лише прогнозувати майбутню ситуацію, а й страхувати свої вчинки.

Хеджування полягає в нейтралізації небажаних коливань кон’юнк­тури. Метою хеджування є перенесення ризику зміни ціни з однієї осо­би на іншу.

Перша особа називається хеджером, друга - спекулянтом. Такий поділ досить умовний. Сторонами контракту можуть бути два хеджери, один з яких страхується від ризику підвищення, другий - від ризику зниження цін. Хеджування може запобігати втратам і одночасно змен­шити можливості використання сприятливої кон’юнктури.

На ринку існує неписане правило: вищий потенційний прибуток мож­на отримати лише за умови високого ризику, який бере на себе учасник ринку. Однак ризикові стратегії застосовує небагато інвесторів. Як пра­вило, більшість із них намагаються повністю уникнути ризику або істотно зменшити його.

Крім цього, виробники намагаються планувати майбутні витрати та доходи і тому, як правило, відмовляються від додаткового потенцій­ного прибутку заради конкретних перспектив свого фінансового стану.

Хеджування відбувається за допомогою укладення строкових контр­актів: форвардних, ф’ючерсних, опціонних. У монографії “Стратегии хеджирования”3 автори Ш. де Ковні та К. Таккі вважають хеджером “...особу або компанію, яка запобігає ризикові шляхом відкриття пози­ції на одному ринку та протилежної на іншому, але економічно пов’я­зану з першим, таким, як ф’ючерсний ринок або ринок забалансових інструментів”.

Офіційно тлумачать операції хеджування в кожній країні органи державного нагляду за ф’ ючерсними ринками. Наприклад, у США цим займається Комісія з ф’ючерсної торгівлі (Commodity Futures Trading Commission), яка вважає, що до хеджування належать лише ті позиції на ф’ ючерсному ринку, які економічно пов’ язані з ринком реального товару і служать мінімізації ризику комерційних операцій конкретного учасника ринку.

Для учасників хеджевих операцій неабияке значення має аналіз ціно­вої перспективи та оцінка їх доцільності. Адже відкриття ф’ючерсних позицій за умови неточної оцінки цінової кон’юнктури в свою чергу може збільшити фінансові втрати. Крім цього, на відкриття ф’ючерсних позицій та їх утримання також потрібні кошти, депозитні та варіаційні внески. Тобто хеджер повинен не лише визначити доцільність хеджевих операцій, але й підрахувати та порівняти вигоди і витрати від них. Для цього хеджер має оцінити масштаби ризику, причому всіх його видів, і обрати відповідну стратегію хеджування.

 

« Содержание


 ...  300  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я