Банківські операції

Факторингові операції, крім купівлі права на вимогу боргу, включають:

—     кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;

—     ведення бухгалтерського обліку постачальника, зокрема реалізації продукції (роботи, послуг);

—     інкасування дебіторської заборгованості постачальника;

—     страхування постачальника від кредитного ризику.

Учасниками факторингової операції можуть бути:

—     посередник (фактор), тобто комерційний банк або факторингова компанія;

—     постачальник товарів (робіт, послуг);

—     покупець.

Відносний між суб’єктами факторингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі між фактором і постачальником. У ньому дається перелік істотних умов, до яких, зокрема, належать ті, що захища­ють інтереси сторін — взаємні зобов’язання і відповідальність сторін, розмір кредиту і плати за факторингове обслуговування, вид факторингу. Оскільки факторингові операції мають ризикований характер, то перед укладенням договору фактор ґрунтовно вивчає фінансово-господарську діяльність клієнта-постачальника. Оцінка фінансового стану підприєм­ства впливає на прийняття фактором позитивного рішення про укладен­ня факторингової угоди та її зміст.

Факторингові операції можна класифікувати за багатьма ознаками. За сектором ринку, де здійснюються факторингові операції, розрізняють внутрішній та зовнішній (міжнародний) факторинг. Внутрішній факто­ринг передбачає, що постачальник, покупець і фактор перебувають під юрисдикцією однієї країни. При зовнішньому факторингу суб’єкти фак­торингової угоди перебувають під юрисдикцією різних країн.

Залежно від того, чи повідомляються дебітори клієнта про перевідступ- лення ним прав вимоги боргу, факторинг може бути конвенційним (відкритим) та конфіденційним (закритим). При відкритому факторингу дебіторам клієнта повідомляється про укладення договору факторингу і пропонується здійснювати платежі безпосередньо фактору. Закритий факторинг не передбачає повідомлення дебіторів, ніхто з них не знає про перевідступлення постачальником прав вимоги боргу, і тому кошти пере­казуються постачальнику, який розраховується з фактором самостійно.

Залежно від характеру взаємовідносин між фактором і постачальни­ком, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог, розрізняють факторинг з правом регресу та факторинг без права регресу. У першому випадку постачальник несе ризики за борговими вимогами, які придбав у нього фактор. Мова йде про те, що факторинг з правом регресу дозволяє фактору повернути постачальникові неоплачені покуп­цем боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів фактору. Факторинг без права регресу означає, що фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців.

За набором послуг, що включає факторинг, він може бути з повним набором послуг та з частковим набором послуг. Повне факторингове об­слуговування передбачає надання постачальнику, крім суто факторинго­вих послуг, також низки інших: аудиторських, юридичних, управління заборгованістю за наданими кредитами тощо. Факторинг з частковим на­бором послуг передбачає оплату фактором лише рахунків-фактур поста­чальника.

Залежно від охоплення факторингом перевідступлення постачальни­ком боргових вимог розрізняють факторинг з перевідступленням усіх боргів або лише визначеної їх частки. Перевідступлення фактора поста­чальником боргів усіх своїх дебіторів дає змогу йому уникнути ведення подвійного обліку й управління кредитом за окремими борговими вимо­гами, що не були перевідступлені.

Залежно від порядку оплати боргових вимог розрізняють:

—     факторинг з попередньою оплатою, що передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано фак­тору. Фактично фактор здійснює кредитування постачальника;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 202 203 204 205 206 207208 209 210 211 212  ... 233