Банківські операції

Ініціатором форфейтингової операції є, як правило, експортер чи його банк. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є.

Удаючись до форфейтингу, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:

—     власне фінансове становище експортера не дає йому змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;

—     імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний;

—     експортеру не вдається отримати першокласну гарантію.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх

у себе, в цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвести­ціями. Якщо форфейтер не бажає тримати свої кошти в такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:

—     взаємозв’язок із зовнішньоторговельними операціями;

—     договори форфейтингу укладаються переважно у вільно конверто­ваних валютах;

—     основними документами, що застосовуються при здійсненні фор- фейтингових операцій, є векселі — прості та переказні;

—     кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі;

—     кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як прави­ло, на строк від шести місяців до п’яти років, а в деяких випадках — до семи років;

—дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;

—     здебільшого форфейтинг пов’язаний з реалізацією машин, облад­нання та інших товарів інвестиційного призначення.

Форфейтингові операції здійснюються у такий спосіб. Експортер, банк експортера або імпортер виступають ініціаторами договору. Експортер, який хоче скористатися форфейтингом, знаходить зарубіжного покупця (імпортера), котрий, у свою чергу, хоче отримати середньостроковий кре­дит для фінансування угоди з експортером. При цьому імпортер може виявити бажання оплатити частку вартості товарів відразу, а залишок ре­гулярно оплачувати протягом узгодженого строку (наприклад, п’яти років). Імпортер повинен оформити серію простих векселів або акцепту­вати серію переказних векселів. Якщо імпортер має добру кредитоспро­можність, то експортер може не вимагати, щоб переказні векселі були гарантовані. Однак у більшості випадків, особливо коли імпортер не є першокласним позичальником, від нього вимагають знайти банк, кот­рий гарантував би або авалював зазначені векселі.

Експортер, у свою чергу, мусить знайти форфейтера. Як правило, ек­спортер може звернутись до кількох форфейтерів, намагаючись виявити найвигідніші пропозиції. Для форфейтера важливо знати: загальну суму операції; строк; валюту; назву експортера та імпортера, країну, яку вони представляють; чим оформлена заборгованість (прості чи переказні век­селі); форму забезпечення (аваль, гарантія); суму та строк погашення; про­центну ставку; предмет та ціну товару; строк та кількість поставок; місце платежу.

Після того, як форфейтер отримає відповіді на зазначені вище питан­ня, він здійснює кредитний аналіз. Форфейтер може відмовитись від ук­ладення угоди з експортером або дати згоду на її укладення. Якщо екс­портер уклав угоду про форфейтинг до підписання контракту з покуп­цем, він матиме можливість зробити точний розрахунок ціни товару з урахуванням реальних витрат щодо залучення коштів.

Експортер відвантажує товари, отримує векселі, які потім продає фор­фейтеру зі скидкою та на безповоротній основі.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 204 205 206 207 208 209210 211 212 213 214  ... 233