Грошові вимоги й зобов’язання виникають при продажу товарів у кредит, тобто утворюються за посередництвом комерційного кредиту, який з економіки України вижитий ще Сталіним під час кредитної реформи 1930-1932 рр. І досі він повністю не відновлений у своїх правах, йому не відведено також належного місця в економічних відносинах. Саме тому спотворено механізми створення грошей, як наслідок — в країні бушує платіжна криза і виник величезний грошовий голод» [130, с. 637—638].
Штучне звуження грошової маси душить виробництво, підриває його ринок. Через невідрегульованість відносин з використанням комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, паралізуються розрахунки, народногосподарський оборот і процес відтворення в цілому.
Монетарна криза в Україні започаткувалася в добу, коли припинила існування радянська рубльова система, а українські уряди виявилися неспроможними своєчасно створити стабільну валюту. Геополітичне становище нашої держави таке, що Україна є своєрідним перехрестям: її належність водночас до Карпатського Єврорегіону (Угорщина, Польща, Словаччина) і до Зони економічної співпраці Чорноморського басейну врівноважується традиційними зв’язками з Росією.
У грудні 1991 р. спадщини СРСР зажадали різні екс-республіки. Вибір на користь створення «купонів« або «локальних« рублів відповідав подвійній потребі: задоволенню амбіцій валютної незалежності екс- республік та поділові різних внутрішніх валютних ринків.
Це дозволило Росії уникнути інфляції та контролювати баланс у рублях. Рубль тимчасово залишився резервною валютою, а рубльова зона збереглася. Перехід до власних грошей був нерівномірним у різних республіках по мірі їхнього просування до економічної та політичної незалежності. До кінця 1991 р. Україна, Литва й Латвія виявилися в цьому процесі першими.
Центральні банки екс-республік здійснили емісію своїх купонів та рубля на паритетних засадах з можливістю їхнього обміну на рублі. Купони стали першим кроком до ефективної монетарної незалежності в очікуванні стабілізації економічних відносин з Росією та іншими екс- республіками.
Екс-республіки не могли погодитися з тим, що Росія по суті, привласнила банківські структури колишнього СРСР, в т.ч. Зов- нішньоекономбанку. Вони підтвердили свої зобов’язання по лінії цього банку з тим, щоб закрити провал на міжнародному валютному ринку.
За темпами економічних реформ з 1992 р. Росія випереджувала інші країни колишнього СРСР (у країнах Середньої Азії ці реформи в той час навіть не починалися); лібералізація цін, здійснена урядом Єгора Гайдара, створила дефіцити в цих країнах. Її торгівельний баланс виявився позитивним.
В тих умовах єдиним інструментом був вексель, за допомогою якого можна було організувати фінансовий потік. Він дозволив розвивати комерційні банки й забезпечив функціонування депозитних банків. У той же час депозитні банки не можуть функціонувати, якщо немає довіри до грошової одиниці, яка не забезпечена взаємними кредитами підприємств.
Намагання організувати банківську систему раніше, ніж будуть структуровані торговельні відносини, викликало безладдя й розкрадання коштів.
Створення банківської монетарної системи — це лише другий етап у проведенні ліберальної концепції реформ. Спочатку повинні функціонувати підприємства як джерела прибутку згідно з їхнім виробничим профілем, а не як засіб для обігу фондів.
Фінансовий обіг підприємств завжди дозволяв підвищувати зарплату. У минулому він досягав інфляційних піків, що долалися за допомогою грабіжницьких девальвацій, як це було в 1947 і 1961 р.
Фонди «матеріального стимулювання» підприємств, які дозволяли їм консервувати частину прибутку, існували з 60-х років, але вони стримували інфляцію лише до вісімдесятих років шляхом перерозподілу у формі зарплати.
» следующая страница »
1 ... 55 56 57 58 59 6061 62 63 64 65 ... 381