Прогрес у реформуванні банківської системи видається більш відчутним порівняно з іншими секторами господарства та з огляду на основі етапи її розвитку за період від початку впровадження ринкових перетворень. Для поглибленого аналізу ролі банківської системи в організації грошово-кредитних відносин науковці-фінансисти сьогодні єдині у виділенні чотирьох основних етапів еволюції банківської системи відповідно до умов переходу нашої країни до ринкової економіки. Але конкретний зміст та орієнтовні хронологічні межі цих етапів ними представлені по-різному.
Одні вчені [84, с. 84—87] вважають, що перший етап відноситься до 1987-1989 рр. і характеризується початком реорганізації монобанківської системи адміністративно-командного типу, оскільки порядок діяльності банківських установ, пристосованих до потреб планового господарства, не дозволяв вирішувати завдання модернізації економічної системи.
Створення п’яти державних спеціалізованих банків (Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Зовнішньоекономбанк, Ощадбанк) з функціями обслуговування відповідних галузей, що частково вирішувало завдання формування більш гнучкої структури банківської системи, якій вже надавалося право самостійного розв’язання усіх господарських питань. На практиці незначне розширення прав спеціалізованих банків та їхніх відділень не супроводжувалося належним розмежуванням ресурсів. Збереглася також централізована схема управління банківською системою
з боку неефективного Держбанку, яка перетворювала банківські позики фактично на безповоротні дотації нерентабельним підприємствам. В результаті такого «реформування» ще більшою мірою посилилися недоліки в діяльності банківської системи.
Другий етап (1990-1991 рр.) охоплює останній період функціонування банківської системи України в умовах колишнього СРСР і визначається створенням реальних інституційних засад організації банківської діяльності за дворівневим принципом.
Замість централізованого матеріально-технічного постачання виникли численні торговельно-посередницькі фірми. Відбувалося швидке зростання кількості нових банків, що спочатку створювались галузевими міністерствами і відомствами. Наприклад, Міністерством легкої промисловості було створено Легбанк, Міністерством дорожнього будівництва — Шляхбанк, Міністерством лісового господарства — Лісбанк та ін. Водночас, низкою підприємств, громадських організацій, кооперативів засновуються банки на акціонерних чи кооперативних засадах, що сприяло послабленню монополізму та розвитку конкуренції у банківській справі.
Цьому процесу сприяла ліберальна ліцензійна політика — низькі величини статутного капіталу. Наприклад, у серпні 1990 р. обов’язковий статутний фонд для отримання ліцензії комерційного банку складав 5 млн руб. (близько 50 тис. дол.) [68, с. 18].
У 1990 р. три основних спеціалізованих банки перетворено на акціонерні товариства — банк «Україна», Промінвестбанк та Укрсоцбанк, які згодом взяли курс на поступове скорочення частки державної власності у своїх статутних фондах. У цей же період започатковується утворення і верхнього рівня банківської системи, чому сприяло прийняття у березні 1991 р. закону «Про банки і банківську діяльність», після чого на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР створено Національний банк України.
Третій етап (1992—1994 pp.) характеризується переважно екстенсивним розвитком банківської системи в умовах наростаючої гіперінфляції та різкого падіння курсу національної валюти.
Комерційні банки створювались із значною часткою приватного капіталу внаслідок швидкого розвитку спільних і малих підприємств, акціонерних товариств. Понад 100 банків було створено у період гіперінфляції як кишенькові структури підприємств або приватних осіб (створення такого банку було рівноцінним придбанню трикімнатної квартири) [68, с. 18].
» следующая страница »
1 ... 57 58 59 60 61 6263 64 65 66 67 ... 381