— створення умов для зменшення витрат на фінансове посередництво.
Ми поділяємо думку, що основними напрямами реформування
банківської системи України є:
«1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
2. Вдосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.
3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.
4. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці — гривні.
5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.
6. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетного розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.
7. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.
8. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи» [67, с. 20].
Для реалізації цих напрямів необхідно вирішити низку практичних завдань, які, на наш погляд, аргументовано узагальнені фахівцями.
Для ефективного виконання БСУ основної посередницької функції у реалізації грошово-кредитних відносин суспільства, не зважаючи на відсутність протягом багатьох десятиріч дореформеного періоду практичного досвіду ведення банківського бізнесу, однорівнева планово- централізована система державних банківських установ поступово перейшла на сучасну дворівневу банківську систему, що включає Національний банк та комерційні банки як основні носії ринкових відносин. Дворівнева структурна БСУ формувалася значною мірою спонтанно, без попереднього вироблення єдиної, цілісної концепції становлення і розвитку банківського сектора економіки в умовах перехідного періоду. «Характерною рисою початкових етапів реформування було те, що уповноважені державою органи управління системою (й насамперед Національний банк) замість розробки чіткої стратегії розвитку банківської системи більшою мірою реагували вже на ту чи іншу ситуацію, яка складалася в економіці, а це далеко не завжди позитивно відображалось на стабільності й ефективності функціонування банківських установ» [84, с. 89].
На думку М.А.Швайки «Україна фактично не має центрального банку. Національний банк України з представника держави в банківській системі і захисника національних інтересів перетворився на представника банківської мафії в органах державної влади і захисника її інтересів. У державі відсутні потужні контрольні органи за діяльністю банків, що створює сприятливі умови для крадіжок, махінацій, зловживань, яких, за свідченням правоохоронних органів, у банківській системі найбільше. Протягом багатьох років не розглядається і не затверджується грошово- кредитна політика Національного банку України. З цих самих мотивів паралізована діяльність Ради банку. У нас є така банківська система, яка найбільше влаштовує теперішніх керівників» [130, с. 639].
Професор і народний депутат Верховної Ради І скликання М.А.Швайка дійшов невтішного висновку, що станом на 2001 р. «Україна фактично не має ефективної ринкової банківської системи, яка була б джерелом економічної організації. Теперішня банківська система за своєю природою є лихварською. Вона не постачає виробництву потрібної кількості грошей, не забезпечує створення зручної, дешевої, швидкодіючої системи розрахунків, свої бариші отримує не за рахунок високоякісного обслуговування підприємств, а в результаті стягнення здирницьких, грабіжницьких відсотків» [130, с. 638].
Отже, банківська система після десяти років свого існування, набула ознак клановості, корпоративності, яка значною мірою функціонувала в інтересах окремих осіб, а не молодої незалежної держави, що ускладнювало
» следующая страница »
1 ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70 ... 381