«У XIX ст. українська адміністративна традиція витворила такий феномен, як демократичну бюрократію (чиновники-народники), яка підтримувала свій народ, опікувалася його потребами. У ті історичні періоди, коли українські землі належали іншим державам, вона була певним консолідуючим фактором, носієм ідеї української автономії та державності. І, як тільки виникли умови для відродження національної державності (поч. XX ст.), ця частина бюрократії переходила на службу своєму народові. Хоча далеко не вся українська бюрократія у минулому була прихильницею національної державності» [108, с. 18]. Ці традиції необхідно вивчати і враховувати в практичній діяльності БСУ.
«В Україні незавершеність демократичних перетворень, ще міцні позиції старої командно-адміністративної системи не сприяють трансформації адміністративної традиції на ліберально-демократичних засадах. Враховуючи, що Україна за останні 10 років фактично не подолала еволюційно-традиційний шлях розвитку, стара адміністративна традиція зберігає свою роль і значення. Зрозуміло, що таке становище довго не триватиме, адже зумовлені європейським вибором України нові завдання щодо демократизації державної адміністрації вимагають утвердження нової адміністративної традиції, заснованої на пріоритеті прав людини і демократії» [108, с. 17]. Для реалізації цих завдань повинен бути створений відповідний фінансовий механізм.
Фінансовий механізм допомагає державі виконувати її функції. В історичному розвитку він зазнав істотних змін. Одні фінансові методи відживають і відходять у забуття (данина, податі, оброки, постачання воїнів, ямська повинність, панщина тощо), натомість з’являються нові (лізинг, факторинг, франчайзинг, форфейтинг). Важливу роль у використанні цих методів відігравали банкіри.
Банкіри стали великою силою вже в XГV—XV ст. Від таких банкірських домів, як Медічі в Італії залежними були королі та імператори.
Перший акціонерний банк виник наприкінці XVII ст. — у 1694 р., який надавав комерційні кредити у сучасному розумінні цього слова. Це був Англійський банк, який також мав право випуску банкнот.
На території України грошовий обіг з’явився ще за скіфів, коли велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що зумовило витоки банківської справи. За часів Київської Русі великі київські князі карбували власні гроші. Серед археологічних знахідок того часу найвідоміші монети — золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого.
За княжої доби як у Київській Русі, так і Галицько-Волинському князівстві принципи організації фінансів, фінансового механізму були однакові. На початку існування Київської Русі не було нормативноправового забезпечення в такій формі, у якій вони діяли вже за князя Ярослава Мудрого. На цій стадії правове забезпечення фінансового механізму в державі виконували княжі укази та княжі грамоти.
За часів правління Ярослава Мудрого з’явився перший збірник законів «Руська Правда», в якому вперше в історії України-Руси зібрано закони, що регламентують фінансові відносини [102, с. 57].
У ст. завдання фінансового механізму зводилося до збирання данини, яку використовували князь і дружина, а залишки продавали у Візантію згідно з двома відомими в історії договорами — князя Олега 911 р. та князя Ігоря 944 р.
У фінансовому механізмі України-Руси в період княжої доби важливими фінансовими важелями оподаткування були: данина, податі, мита, грошові штрафи.
Оскільки прямого податку (данини) на всі ці потреби не вистачало, на населення накладали різні повинності (відробітки), а також непрямі податки (різні мита — торгові та судові), у солеварнях, у литті срібла, доходи від утримання корчем, а також штрафи.
Контролювали сплату непрямих податків різні княжі агенти: городники, мостники, митники, метальники, вирники та ін. Податки і повинності князі запроваджували окремими «розпорядниками». Наприклад, княгиня Ольга призначала завойованим племенам різні «уроки».
» следующая страница »
1 ... 49 50 51 52 53 5455 56 57 58 59 ... 381