—від покупця до продавця. А тому сума грошей повинна дорівнювати сумі вартості виробленого товару, виражених в грошових одиницях.
Вартість грошової одиниці визначається як частка від ділення вартості виготовлених товарів на суму цін або кількість грошей: '^2=к, або '^0=к. Це коефіцієнт переводу вартості товару в ціну, а відтак — в масу грошей. Тому це рівняння доповнюється ще одним елементом — коефіцієнтом переводу вартості товарів у ціну. В результаті воно набуде такої форми: п п п
І г.и.= І Иг.И.:к= X в.И.
. , і і . , і і . , і і і = 1 і = 1 і = 1
Таким є математичне вираження закону єдності товарного і грошового обігу: сума грошей дорівнює сумі вартості товарів, виражених в цінах.
Кількісна теорія грошей дає змогу простежити механізм інфляції грошей, який діє таким чином. Наприклад, якщо вартість виготовлених товарів становить 100 млн год. с.н.р.ч., а вартість гривні дорівнює 1 год. с.н.р.ч., то ціна цих товарів дорівнює 100 млн грн. Стільки ж повинно бути грошей для їх придбання. Отже, ціна залежить від вартості товарів і вартості грошової одиниці. Чим більша вартість грошової одиниці, тим меншою, при незмінній вартості товарів, є ціна, а отже, й маса грошей
І навпаки. При незмінній вартості в 100 млн год. с.н.р.ч. ми, щоб одержати більше прибутків, в 2 рази збільшили ціни: Z = 200 млн грн. Щоб отримати цю суму, коефіцієнт переводу вартості товарів в ціну повинен зменшитись у 2 рази, з 1 до 0,5 год. с.н.р.ч. І в скільки разів буде вищою ціна від вартості товарів, у стільки ж разів зменшиться вартість грошової одиниці. Із збільшенням цін мусить зростати і маса грошей. Зростання грошей є наслідком підвищення цін. Причиною інфляції грошей у такому випадку є штучне підвищення цін. Це так звана цінова інфляція грошей, яка належним чином ще не вивчена.
Те саме відбудеться, якщо штучно збільшувати масу грошей. Якщо маса грошей збільшилася з 100 до 200 млн грн., тоді до такої суми повинні зростати і ціни. А зростання цін, у свою чергу, означає зменшення вартості грошової одиниці з 1 до 0,5 год. с.н.р.ч. Це так звана емісійна інфляція [87, с. 350—351]. Це фактично є кількісна теорія грошей.
В. Гетьман — один із фундаторів БСУ і її грошово-кредитної політики періоду становлення української державності, зазначав: «Гроші — це один з найголовніших атрибутів держави, не менш важливий, ніж її герб. Бо вони значною мірою відображають повну незалежність країни, є її своєрідним паспортом. Стабільність валюти утримується на двох китах: національній економіці і довір’ї, яке виявляє її народ» [96].
Ми детально зупиняємося на цьому явищі лише тому, що в нашому дослідженні, як і в практичній діяльності та житті, з ним ми будемо зустрічатися постійно.
Відомо, що історія — це вчитель життя (histona est magistra vita), а історія банківської системи — це вчитель найвищого з мистецтв — управління економікою та бізнесом. Тому можна стверджувати: народ, який не знає історії своєї банківської системи, не може ефективно управляти своїми фінансовими справами.
Сьогодні потрібно знати історичні передумови цього процесу. Адже відомо, що будь-яка економічна ідея країни не може бути реалізована, якщо вона не базується на попередньому досвіді власного народу.
Історія неодноразово доводила, що стан банківської справи залежить від форми влади та здійснюваних нею функцій. Теоретики адміністративного права, розглядаючи історію української адміністративної традиції, стверджують, що адміністративна традиція — це досвід адміністрування.
Історично ця традиція в Україні, як і аналогічні традиції інших європейських народів, формувалася на основі як національного, так і зарубіжного досвіду. Перш за все—досвіду європейських народів: австрійців, угорців, німців, поляків, чехів, словаків, румун, росіян, французів, що підтверджує європейськість української адміністративної традиції. Остання повинна мати національні джерела: політику, законодавство, науку, освіту тощо. Писемні джерела дають уявлення про розвиток цієї традиції на різних етапах еволюції української державності та права.
» следующая страница »
1 ... 48 49 50 51 52 5354 55 56 57 58 ... 381