До шахрайства і маніпуляцій з інформаційною технікою відноситься неправомірна заміна носіїв інформації та програмного забезпечення, а також несанкційований доступ до процесу обробки відомостей.
Незаконне використання машинного часу полягає у неправомірному використанні у своїх особистих цілях ЕОМ.
До комп’ютерного саботажу відноситься: стирання, приведення у непридатний стан або фальсифікація інформації, пошкодження засобів інформаційної техніки, нав’язування захисту комп’ютерних систем і комп’ютерне вимагання (різновидність рекету), користуючись недосконалістю технічного захисту комп’ютерних систем.
У західній практиці таким злочинам надаються умовні назви.
Наприклад, «повітряний змій» — коли клієнт або операційний працівник банку відкриває два рахунки у різних банківських установах і депонує грошові кошти з одного рахунку на інший і назад, постійно збільшуючи суми. Коли набралась велика сума, відомості про джерела утворення цих сум з пам’яті ЕОМ стираються.
При способі розкрадання «з миру по нитці» — зловмисник, маючи доступ до рахунку клієнта, у якого є великі залишки коштів на рахунку, або який виконує розрахункові операції на великі суми, перераховує з них відносно невеликі суми на інший рахунок, звідки їх знімає. Для власника рахунку вони є незначними і не поміченими.
Перший спосіб розкрадання нагадує відомі у нас злочини, коли зловмисники переганяють і «відмивають» фіктивно утворені суми за допомогою псевдоугод, фіктивних кредитових авізо, чекових книжок, акредитива.
«Строки покарання за такі дії залежно від небезпечності злочину у різних країнах визначаються по-різному. У Швейцарії за менш небезпечні факти «відмивання» грошей передбачено два роки ув’язнення, за важкі —
5, у Німеччині — відповідно 5 і 10 років. В Англії двома роками позбавлення волі карається також відсутність у фірмі заходів щодо процедури викриття фактів «відмивання» грошей, здобутих злочинним шляхом.
Приблизно 80-90% вчинених у ФРН комп’ютерних злочинів правоохоронним органам залишаються невідомими [133, с. 270—273].
Слід підкреслити, що при покаранні злочинців з фінансових установ за «відмивання» грошей правоохоронним органам не потрібно доказувати, що гроші були здобуті злочинним шляхом, тобто карається сама процедура неналежної перевірки прийнятих від вкладника грошей» [133, с. 275—276].
Набувають поширення злочини, пов’язані з обігом пластикових платіжних засобів, які вчинюються з підробленими або викраденими платіжними засобами та їх сліпами. Технології підробки пластикових карток на сьогодні в Україні ще досить примітивні, але аналізуючи досвід іноземних країн, передові методи підробки дуже скоро можуть бути і у нас. Найбільш поширеними є протиправні посягання за допомогою сліпів (платіжних квитанцій).
Працівники торговельних пунктів, користуючись неуважністю клієнтів, роблять кілька відбитків на платіжних квитанціях, які потім використовують для оплати привласнених матеріальних цінностей.
Використання в злочинних цілях пластикових платіжних засобів передбачає виготовлення певних документів: пластикової картки, сліпів із неї, звітів матеріально відповідальних осіб, документів-посвідчень особи-пред’явника пластикових карток. Для підробки цих документів слід мати відповідну технічну базу, інструмент, сировину, фарбу, пристрої, устаткування.
Практика кримінального переслідування за такі злочини в Україні дуже незначна, і її можна охарактеризувати тільки у загальних рисах. Тут дії, пов’язані із злочинним посяганням на власність банків та їх клієнтів через комп’ютерні технології, можуть кваліфікуватися тільки за ст. 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення»; ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами» або ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» (якщо вважати пластикову картку майном) КК України.
» следующая страница »
1 ... 241 242 243 244 245 246247 248 249 250 251 ... 381