Проте суто запобіжних, попереджувальних заходів недостатньо для збереження комерційної таємниці. Потрібне активне втручання держави. У різних країнах ця проблема вирішується по-своєму.
Наприклад, у Великій Британії це питання регулюється в межах більш загальної категорії конфіденційності, нормами договірного права, деліктного права, судовими прецедентами та окремими нормативними актами.
У Німеччині обов’язок не розголошувати таємницю особою, котрій вона стала відома через її службове становище чи роботу, передбачається в багатьох законодавчих актах. Такий обов’язок установлюється законом для працівників як державних установ федерації та земель, так і для службових осіб та службовців, робітників фірм і корпорацій.
У Франції захист інтересів підприємців у сфері комерційних таємниць забезпечується застосуванням загальних положень кримінального, трудового та цивільного законодавства, які регулюють відповідно питання збереження професійних таємниць, звільнення, відшкодування збитків.
У Швейцарії законодавчі норми з порушених питань містяться в різних нормативних актах: кримінальному кодексі, трудовому праві, патентному законі, законі про оподаткування, законі про несумлінну конкуренцію та ін. Причому в законодавстві містяться лише головні принципи. Інші питання, включаючи предмети і процеси, що становлять об’єкт таємниці, вирішуються керівництвом організацій, підприємств і фірм.
За законодавством Фінляндії у разі розголошення чи передачі конкуренту або третім особам комерційних відомостей можуть застосовуватися відповідні параграфи Закону про неправомірні угоди, а також Кримінального кодексу.
Зазначене дозволяє зробити висновок, що з правового погляду комерційна таємниця являє собою засіб захисту проти несумлінної конкуренції в межах реалізації права на інтелектуальну власність.
Аналізуючи законодавство зазначених країн про відповідальність за розголошення комерційної таємниці, виділимо деякі спільні для них моменти.
По-перше, у більшості з них за ці правопорушення передбачається позбавлення волі від кількох місяців до двох років. Суворі наслідки настають при передачі комерційної таємниці за кордон — це діяння однозначно кваліфікується як промислове шпигунство.
По-друге, розмір штрафу часто не визначений у нормах закону і встановлення його віднесено до компетенції суду.
По-третє, за позовом потерпілого чи відповідного державного органу суд може зобов’язати винного до відшкодування завданої шкоди не лише у вигляді збитків, але й включити до неї упущену вигоду та моральну шкоду.
По-четверте, зарубіжне законодавство містить перелік й інших можливих санкцій за порушення умов конфіденційності комерційної таємниці, до якого входять: вилучення чи знищення документа або предмета, котрий містить таємницю; знищення матеріальних засобів, якими виконувалась протиправна діяльність; припинення порушення; заборона незаконної діяльності; закриття підприємства; публікація судового рішення.
У банках міститься цінна, унікальна інформація про клієнтів. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки гарантують таємницю проваджуваних операцій.
Довідки щодо операцій юридичних і фізичних осіб видаються на вимогу суду, арбітражного суду, органів прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції.
Згідно із ч. 3 ст. 47 Цивільного процесуального кодексу документ, який, можливо, стане письмовим доказом, може видаватися уповноваженій судом особі, зокрема зацікавленій стороні.
Відповідно до ст. 66 Кримінально-процесуального кодексу та Закону «Про прокуратуру», особа, котра проводить дізнання — слідчий, прокурор та суд — у справах, що перебувають у її провадженні, має право надання предметів та документів, які можуть встановлювати необхідні для справи фактичні дані.
» следующая страница »
1 ... 139 140 141 142 143 144145 146 147 148 149 ... 381