Водночас, місцеве управління є управлінською діяльністю, що провадиться на місцевому рівні не лише органами місцевого самоврядування, а й державними.
Результатом адміністративної реформи має бути підвищення ефективності регіонального управління в соціально-економічній, культурній та інших сферах. Цей процес знаходиться у прямій залежності від взаємодії органів місцевого самоврядування і державних адміністрацій.
Відповідно до концепції адміністративної реформи в Україні процес трансформації територіального устрою та системи місцевого самоврядування ґрунтується на вітчизняному досвіді. Це не заважає керуватися не тільки світовою, а й європейською практикою. Реформування передбачається провести у три етапи.
Перший етап полягає в законодавчому, ресурсному й експериментальному забезпеченні трансформації існуючої організації територіального устрою та системи місцевого самоврядування.
Другий — це трансформація низової ланки системи адміністративно- територіального устрою України (село, селище, місто), формування комунальних об’єднань територіальних громад, розмежування сфери відповідальності за надання послуг місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на територіальних рівнях управління.
Третій етап має вигляд трансформації територіального устрою України, що передбачає оптимізацію структури управління на регіональному рівні, такий рівень управлінських рішень, який би найповніше відповідав запитам населення, запровадження нових фінансово-бюджетних механізмів, раціоналізацію функцій місцевих державних адміністрацій.
Як відомо, система місцевих рад будується відповідно до існуючого в Україні адміністративно-територіального ладу.
Внутрішня територіальна організація Української держави з її складовими — адміністративно-територіальними одиницями, відповідно до яких будується система державних органів і система місцевого самоврядування [122, с. 154], зумовлюється географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками. Іншими словами, це визначення адміністративно-територіального устрою України.
Адміністративно-територіальний поділ є основною умовою організації представницької влади на місцях. Тобто, з’являється умова обов’язкового «прив’язування» ради до певної адміністративно-територіальної одиниці.
Адміністративно-територіальна одиниця — це частина території України, на якій діють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Відповідні джерела визначають це просторовою основою організації цих органів. Отже, саме адміністративні одиниці є просторовою основою відповідних територіальних громад та їх представницьких органів — рад, які утворюються з метою зручності управління на місцях. У свою чергу, за соціально-територіальними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяються на населені пункти (села, селища, міста) та регіони (райони і області) [122, с. 154]. Банківська система до адміністративно- територіальної одиниці не прив’язується, окрім тих державних банків, що утворюють обласні, міські і районні відділення відповідно до адміністративного поділу.
Порівнюючи з попередньою системою адміністративно-територіальний поділ України залишився практично незмінним: місто, район, область, держава. В існуючій трирівневій системі державного устрою України області варто було б замінити на етнічно-адміністративні округи. Однак ця проблема надто складна. Як свідчить історичний досвід, імперії рано чи пізно розпадаються. Досліджував ці процеси С.Н.Паркінсон, який дійшов висновку, що тут є чимало протиріч. Зокрема, для ефективного управління імперії надто великі, а для економіки і оборони, навпаки — це перевага. І якщо населення певної території перевищує 10 млн осіб, необхідна децентралізація з поділом на провінції із своїм губернатором. Паркінсон доводить, що багатонаціональна держава з населенням у 30-50 млн осіб «безнадійно не тягне», вона зводить ні на що культуру провінцій і «стриже під один втомлений гребінець все суспільне життя».
» следующая страница »
1 ... 101 102 103 104 105 106107 108 109 110 111 ... 381