Багатогранна сфера суспільного життя складається з таких важливих засад, як державне управління й місцеве самоврядування, завдяки яким вона самоорганізується, функціонує і цілеспрямовано розвивається. Між ними формуються чітко визначені адміністративно-правові відносини. Це зумовлено тим, що органи державного управління виконують свої управлінські функції у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності як носії повноважень державно-владного характеру.
Важливими суб’єктами адміністративно-правових відносин є органи місцевого самоврядування. До них належать громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні, будинкові комітети, батьківські комітети в школах, різноманітні громадські ради при установах культури й охорони здоров’я (ради клубів, поліклінік тощо), ради громадськості мікрорайонів, громадських пунктів охорони правопорядку, товариські суди, народні дружини тощо. Призначення цих органів полягає в активному сприянні роботі місцевих державних, місцевих рад народних депутатів, їх виконавчих комітетів у розв’язанні проблем обслуговування населення, підтримання громадського порядку, проведення громадського контролю.
У процесі утворення та функціонування органів місцевого самоврядування запроваджуються принципи законності, виборності, змінюваності, підзвітності громадянам, гласності, демократії, безпосередньої участі населення в прийнятті рішень і проведення контролю.
Завдання цих органів, їх компетенція, повноваження, структура, форми і методи діяльності регламентуються у відповідних документах.
Відомо, що центральною категорією управління є влада, без якої не існує управління. Влада притаманна будь-якому суспільству і на всіх етапах його розвитку захищає інтереси держави. Свого часу поширеною теорією було відмирання соціалістичної держави, яка мала перейти до комуністичного самоврядування. Автори цієї теорії не помилилися лише в першому, оскільки існування цієї держави виявилося нетривалим, а розвиток її протікав не у напрямі самоврядування.
Запровадження самоврядування передбачає, що люди самі мають керувати собою. Самоврядування є загальносоціологічною категорією, яка може бути застосованою до будь-якого суспільства й тісно пов’язана з народовладдям і демократією. При первіснообщинному ладі самоврядування було єдиною формою співіснування, оскільки не було спеціальних із функціями управління органів та осіб. За наступних формацій самоврядування вже не було універсальним, а формувалося й функціонувало під контролем держави, репрезентуючи її інтереси. Це, зрештою, зумовило існування двох видів самоврядування: державного й громадського.
За такої моделі державного управління розгляд повноважень місцевого самоврядування провадить на основі двох теорій місцевого самоврядування як системи правових обов’язків, що поділяється на власні та делеговані. За діяльністю державних органів провадиться громадський контроль, а органи місцевого самоврядування, які є відносно автономними, діють у межах делегованих повноважень під контролем відповідних державних органів. Це і становить суть регіонального управління, що забезпечується регіональною політикою, яка проводиться органами влади України щодо адміністративних одиниць її території.
Місцеве самоврядування можна вважати окремим видом публічної влади, бо місцева влада як місцеве самоврядування не має нічого спільного з жодною із гілок державної влади.
Поняття «місцева влада» тотожне поняттю «місцеве самоврядування», а якщо йдеться про вплив органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної виконавчої влади на певній території, то краще вживати термін «місцеве управління». Остання дефініція набула чинності в юридичній науці раніше, ніж термін «самоврядування». Виникла вона у
США і Великій Британії, законодавчо визначились організація та діяльність муніципальних закладів. Це був один з основних критеріїв, який свідчив про відмежування від інших органів управління, підкреслюючи їх локальний характер на відміну від центральної влади.
» следующая страница »
1 ... 100 101 102 103 104 105106 107 108 109 110 ... 381