Банківська справа

•                дані про кількість рекламацій та випадків повернення неякісної про­дукції;

•                  інформацію про склад та кількість платників для з’ясування їх не­змінності;

•                 дані про платоспроможність боржників-покупців продукції клієнта, насамперед, про своєчасність розрахунків, розміри дебіторської та кредиторської заборгованості, строки сплати боргових вимог.

Для цього клієнт повинен надати банку таку інформацію:

•                 найменування, адреса кожного платника та умови торгівлі з ним;

•                 про суму боргових вимог, що переуступаються;

•                 про суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками- фактурами, сум недоплат і т. ін.), дані про умови платежів для кожно­го платника або за окремими видами рахунків;

•                іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тому числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стяг­нення належних сум тощо.

Банк повинен оцінити якість боргових вимог, що переуступатимуться банку. У зв’язку з цим:

•                у документах, що переуступаються банку, повинні бути чітко визна­чені умови поставок та порядок розрахунків із контрагентами;

•                необхідно проаналізувати документи, на підставі яких виставляють­ся рахунки. При укладенні угод зобов’язати майбутнього клієнта ви­ставляти рахунки після відвантаження товарів або надання послуг.

Факторингові операції недоцільно проводити в таких випадках:

•                за платіжними зобов’язаннями бюджетних організацій;

•                 за платіжними зобов’язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

•                за платіжними зобов’язаннями господарчих організацій, оголошених некредитоспроможними;

•                за компенсаційними або бартерними угодами;

•                за договорами, умовами яких передбачено право покупця повернути товар протягом певного часу, а також післяпродажне обслуговування;

•                 підприємств, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких відображається невеликою сумою;

•                фізичних осіб, філій та відділень підприємств.

При укладанні угоди на факторингове обслуговування клієнт повинен переуступити банку право вимоги боргів усіх своїх платників для усунен­ня можливості переуступки банку лише тих платіжних вимог, при інка­сації яких є певні труднощі.

У договорі на факторингове обслуговування банк повинен передбача­ти право регресу. Право регресу надає банку право продати клієнту кож­ний несплачений рахунок-фактуру в разі відмови платника від платежу незалежно від чинників цього, у тому числі відсутність у нього коштів для сплати боргу.

Банк повинен мати достатній обсяг ресурсів для забезпечення вико­нання зобов’язань, що випливають з угоди про факторингове обслугову­вання.

Банк повинен визначити граничну суму за операціями факторингу, в межах якої поставки товарів і надання послуг можуть здійснюватися без ризику неодержання платежу. З цією метою необхідно передбачити:

•                визначення щомісячних лімітів відвантаження (встановлення суми, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному плат­нику). В окремих випадках ліміт може встановлюватись за тижнями або кварталами. За умови перевищення постачальником встановле­них лімітів банк може відмовитись від сплати платіжних вимог;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 237 238 239 240 241 242243 244 245 246 247  ... 278