Банківська справа

Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою (див. дод. 13). Факторингові операції банків можуть супроводжу­ватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Мета факторингу — усунення ризику, що є невід’ємною частиною будь- якої кредитної операції. В країнах із розвинутою ринковою економікою значна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Діяльність фак­торингових компаній і факторингових відділів банків саме і покликана вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між поста­чальниками та покупцями, а також надавати цим відносинам більшу стабільність.

Факторингові послуги можуть надаватися установами банку будь-яко­му суб’єкту господарювання незалежно від того, в якому банку відкрито його поточний рахунок.

Факторингові операції можуть бути відкритими (якщо боржник по­відомлений про участь банку в операції) або закритими. Повідомлення боржника здійснюється відповідним записом на рахунку-фактурі, що підтверджує правонаступність банку за вимогою та одержанням боргу.

Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, пов’язана з пе­реуступкою банку клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги

і,  відповідно, права одержання платежу за ними, тобто інкасуванням дебі­торської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними доку­ментами). Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їх несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо пе­ревіряється. Відповідно до договору банк зобов’язується сплатити суму пе­реданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає різниця між факторингом і банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов’язуєть­ся, у випадку несплати клієнтом у строк належних сум, здійснити платіж за свій рахунок. Метою факторингового обслуговування є негайне інкасу­вання коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника.

На Заході факторингові компанії, крім власне факторингу, надають, як правило, ще і ряд сервісних послуг, таких, як ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів, аудит, підготовка статистичних оглядів, зведень тощо. Факторингові компанії в країнах із розвинутою ринковою економікою найчастіше представляють собою дочірні фірми при великих банках.

У факторингових операціях беруть участь три сторони:

•                  факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

•                  клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або торгова фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;

•                 підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.

Перед укладанням договорів про проведення факторингових операцій банк повинен проаналізувати:

•                 дані про якість продукції, що виробляється підприємством, або по­слуг, що надаються господарчою організацією;

•                 дані про кількість і питому вагу випадків відмови від платежу через поставку неякісної продукції;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 236 237 238 239 240 241242 243 244 245 246  ... 278