Банківська справа

НБУ запропонував таку класифікацію вкладень комерційних банків у цінні папери:

•    портфель цінних паперів на продаж;

•    портфель цінних паперів на інвестиції;

•    портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

•    портфель вкладень у дочірні компанії.

Цінні папери, які придбані або зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управ­ління, відображаються поза балансом.

Віднесення цінного папера до певного портфеля залежить від таких чинників:

•                намір інвестора під час придбання: тривалість періоду та мета прид­бання;

•                характеристики цінного папера, такі як ліквідність, доходність та на­явність активно діючого ринку для даного папера;

•                 фактичний період зберігання у портфелі банку: цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж перево­дяться до портфеля інвестицій.

Цінні папери з портфеля на продаж слід вважати розміщеними на та­кий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції — «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому стро­ки реалізації подібних активів здебільшого не перевищують тижня. При обчисленні грошових потоків від продажу подібних активів слід брати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів, незалежно від їх номіналу чи ціни купівлі.

Стосовно цінних паперів у портфелі банку на інвестиції застосовуєть­ся інший підхід. Ці цінні папери банк купує з метою інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом усього періо­ду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату пога­шення цінних паперів емітентом. Якщо фіксований термін повернення вкладених коштів відсутній (наприклад, для акцій), строк надходження грошових коштів визначається відповідно до тривалості прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів, який банк встановлює самостійно.

Метою управління портфелем цінних паперів є оцінка та визначення напрямків підвищення його ефективності на підставі удосконалення струк­тури цінних паперів, покращання якості інвестицій та активізації брокерсь­кої діяльності на фондовому ринку.

Дослідження цінних паперів передбачає такі стадії управління:

•    загальний аналіз;

•                оцінка відповідності джерел придбання цінних паперів напрямкам вкладень;

•    оцінка ризику, доходу і доходності цінних паперів;

•    оцінка вартості цінних паперів.

Загальний аналіз починається з визначення обсягу операцій із цінними паперами, їх структури за видами операцій, а також кількісної оцінки змін у обсязі та структурі, які відбулися протягом періоду, що аналізується. За­гальний аналіз операцій із цінними паперами ґрунтується на застосуванні методики вертикального та горизонтального економічного аналізу.

Групування операцій із цінними паперами здійснюється за такими кла­сифікаційними ознаками:

•    за видами цінних паперів;

•    за видами операцій із цінними паперами;

•    за напрямками подальшого використання цінних паперів;

•    за джерелами придбання цінних паперів.

Етапи загального аналізу операцій із цінними паперами зображені на рисунку 10.6.

Етапи аналізу операцій із цінними паперами

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 181 182 183 184 185 186187 188 189 190 191  ... 278