Вищою інстанцією з цивільних, зокрема майнових справ (понад 10 драхм) і дрібних кримінальних, були суди діететів, що діяли у філах і демах. Це були своєрідні третейські суди, але державні. На посади діететів обирали громадян з 60-річного віку, тобто тих, які вже не були військовозобов'язаними. Діяли діетети одноособово, а не колегіально, їх завданням було мирно, за згодою сторін, вирішувати справи. Якщо ж це не вдавалось, то діетет виносив рішення від імені держави. Сторони могли з ним погодитись (тоді справа закінчувалась) або не погодитись (тоді справу передавали до геліеї).
Крім публічних, тобто державних третейських судів, були приватні, котрих обирали самі сторони. Оскарженню їх рішення не підлягали.
Існував ще інститут так званих ейсагогейсів і аподектів. Ейсаго- гейси (їх було п'ять — по одному від двох філ) здійснювали нагляд за справами, для розгляду яких надавався термін не більше місяця. Зокрема, це були справи про повернення приданого вдові після смерті чоловіка чи дружині після розірвання шлюбу, несплату відсотків за позиками, скарги про вчинення образи та ін. Після закінчення терміну ейсагогейси вилучали нерозглянуті чи незавершені справи з місцевих судів і передавали геліеї. Аподекти розглядали скарги відкупників і проти відкупників.
Справи, пов'язані з мореплавством і морською торгівлею, перебували в компетенції наутодиків (їх обирали жеребкуванням — 10 осіб).
Збройні сили. Основою збройних сил Афін було ополчення громадян. З цією метою всі фізично здатні громадяни чоловічої статі у віці від 18 до 60 років повинні були нести військову службу. Молодь від 18 до 20 років (ефеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софроністів, пе- дотрибів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військовий вишкіл і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою. Це загрожувало позбавленням громадянських прав. І навпаки, хоробрість, взаємовиручку, мудрість у бою всіляко стимулювали, вшановували і відкривали шлях до політичної кар'єри, високих посад у державі. Воїни старшого віку (понад 20 років) теж постійно загартовувались, займались фізичними і військовими вправами.
Головну частину війська становили загони важкоозброєної піхоти — гоплітів. У них служили громадяни перших трьох розрядів. Військо гоплітів поділялось на десять загонів, так званих таксейс (за кількістю філ) на чолі з таксіархами (яких обирали Народні збори). Загони, в свою чергу, поділяли на так звані лохи, командирів котрих призначали таксіархи. Фети (громадяни четвертого розряду) служили у легкоозброєній, рухливій піхоті, їх теж поділяли на загони за філами. Фети служили і на флоті. З метеків формували допоміжне військо.
Згодом з'явилися і наймані війська, легкоозброєна піхота — з крітян, родосців та ін. Була в Афінах і кіннота. Всі багаті громадяни (перший розряд) зобов'язані були мати коней і в разі потреби служити в кінноті (або в гоплітах). Налічувалося десять загонів кінноти, нею командували два обраних гіппархи. З часів Пелопоннеської війни в Афінах створено постійні професійні війська, загони періполой — для охорони кордонів, фортець тощо. Переважно це були найманці, частково — ефеби. Армія, коли майже перманентно відбувалися оборонні або наступальні війни, відігравала велику роль у механізмі держави.
Фінанси. Бюджет країни складався з двох основних частин: прибуткової і видаткової. Прибутки афінської скарбниці поділялись на звичайні (постійні) та надзвичайні (непостійні, одноразові).
До звичайних прибутків належали:
А) надходження від державних маєтків, земель, лісів, рудників (зокрема срібних і золотих); б) податки, що сплачували метеки та вільновідпущеники (12 драхм на рік), а також податок за володіння рабами (3 оболи за одного раба); в) мита за ввіз і вивіз товару (2 % його вартості), ринкові сплати (за право торгівлі) та портові;
» следующая страница »
1 ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70 ... 215