Їхнім обов'язком було щороку переглядати діюче законодавство щодо його доцільності й ефективності та подавати Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них суперечностей, недоліків тощо.
Отже, в епоху розвиненої демократії компетенція колегії архонтів зводилась до справ релігійних, культових і судових. Та й судові повноваження полягали не в безпосередньому розгляді справ, а у прийнятті скарг, позовів, підготовці до розгляду справ у відповідних судових інстанціях та головуванні в цих судах.
Колегія стратегів. Замість військового вождя-полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган — колегія десяти стратегів. Згодом (у V ст. До н. Е.) Вони стали не просто військовими вождями, а найвищими державними урядовцями країни.
Стратегів спочатку обирали по філах — по одному від філи. Кожен стратег командував ополченням своєї філи. З середини V ст. У зв'язку зі змінами в організації збройних сил обрання стратегів перейшло до компетенції Народних зборів. Вони обирали стратегів незалежно від приналежності до філ. Від кандидатів вимагали знань свого фаху — військової справи і певного майнового цензу (володіння землею в Аттиці). До них єдиних не застосовували річного строку обрання: стратегів могли переобирати без обмежень у строках. Перикла, наприклад, 15 разів обирали на цю посаду. Стратеги мали право вносити свої пропозиції до Ради 500 (нарівні з членами Ради), потім — безпосередньо Народним зборам.
Усі стратеги займали рівне становище і мали однакові права. У випадку війни всі вони вирушали на чолі війська і кожного дня інший очолював верховне командування. Народні збори могли визначати одного з них на увесь час походу як головнокомандувача. Траплялися випадки, коли одному чи кільком стратегам вручали всю повноту військової і державної влади з правом вирішувати державні справи незалежно від Народних зборів і Ради 500, їх називали стратегами — автократорами.
У другій половині IV ст. До н. Е. Кожному стратегу шляхом голосування у Народних зборах визначають певну компетенцію. Дехто з них командував військом поза межами Аттики, інші відали такими ділянками: важкоозброєною піхотою; легкоозброєним військом; охороною країни і веденням війни в її межах; опікою портів і доків (двоє); командуванням флотом; наглядом за будівництвом і оснащенням кораблів. Всі інші стратеги виконували завдання залежно від обставин. Як керівники армії та флоту стратеги мали широкі повноваження у сфері закордонної політики (могли вести мирні переговори, укладати перемир'я, вносити свої пропозиції Народним зборам). У походах вони представляли державу, розв'язували від імені держави конфлікти і спори, затверджували заповіти воїнів, головували в судах, які розглядали справи про військові злочини, та ін. Стратеги мали право одноособово визначати винним воїнам покарання — усунення з рядів війська або штраф.
Колакрети, аподекти й управління фінансами. Колакрети до реформ Клісфена відали державним майном, контролювали всі прибутки й видатки держави. Потім їх компетенцію значно обмежили — вони почали відповідати лише за деякі державні видатки (на культові потреби, утримання пританів тощо). У IV ст. До н. Е. Ці урядові посади були ліквідовані у зв'язку зі створенням колегії аподектів. Вона складалася з 10 осіб, яких обирали на Народних зборах. Аподекти стали скарбниками Афін, контролювали надходження до державної скарбниці всіх платежів, вели книгу прибутків, видавали всім службовцям кошти на утримання та витрати, спрямовані на управління. Аподекти розглядали спори з питань податків, дрібні (до 10 драхм) вирішували самі, а суттєвіші передавали в геліею. Наприкінці IV ст. Замість колегії аподектів створено посаду одноособового державного скарбника, а згодом — фінансову колегію.
» следующая страница »
1 ... 57 58 59 60 61 6263 64 65 66 67 ... 215