Ареопаг. До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні (з мотивів, що могли закінчитися смертю). Справа підлягала компетенції ареопагу тільки в тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин. Убивство громадянина вважалось не тільки антидержавною справою, а й антирелігійним вчинком, який викликає гнів богів. Тому такі справи слухали під відкритим небом, щоб присутніх не опоганювало перебування під спільним дахом зі злочинцем. Обвинувач і обвинувачений стояли на двох каменях: один — на камені образи, другий — камені прощення. Найпоширенішим покаранням за вбивство була смертна кара, а за навмисне каліцтво, поранення — вигнання з країни з конфіскацією майна. Вирок виносили більшістю голосів. У разі рівності голосів підсудного вважали виправданим. Після того як потерпілий висунув звинувачення, перед вироком звинувачений міг оголосити, що йде у вигнання. Тоді вирок не виносили, але злочинець не мав більше права з'являтися у країні.
Ареопаг, як зазначалося, за дорученням Народних зборів міг розслідувати, але не розглядати справи про антидержавні злочини. Компетенція ареопагу знову розширилася після битви при Херонеї (338 р. До н. Е.), коли йому було доручено судити всіх громадян, які не захищали батьківщину, покинули її напризволяще, а також під час римського панування.
Суд ефетів. Складався з 51 особи, по п'ять від філи, і головуючого. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким виповнилося 50 років. До його компетенції належало: 1) вбивство з необережності; намовляння до вбивства або співучасть у ньому; вбивство негромадянина; 2) справи про вбивство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійманого на гарячому, коханця дружини та ін.); 3) справи громадян, засуджених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. У цьому випадку злочинця, який не мав права вступати на територію Афін, саджали біля берега моря в човен, а судді були на березі; 4) справи про вбивство, коли злочинця не встановлено або якщо воно спричинено твариною чи предметом (упав камінь). Невстановленому злочинцю теж виносили вирок, а тварину чи предмет виставляли за межі Афін.
Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. Приватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам. Антидержавні справи могли розглядати й Народні збори та Рада 500.
Як друга інстанція геліея розглядала скарги щодо рішень інших судових органів.
Колегія одинадцяти. Створена для розгляду інших важливих кримінальних справ: стосовно розбійників, злодіїв, викрадачів дітей і дорослих громадян та ін. Спійманого на гарячому також відводили до колегії. Якщо злочинець визнавав себе винним, то колегія тут же виносила вирок (здебільшого смертну кару). Якщо не визнавав або заперечував проти розгляду справи колегією, то злочинець залишався в ув'язненні, а його справу передавали на розгляд геліеї. Колегія одинадцяти здійснювала також нагляд за місцями ув'язнення і відповідала за виконання вироків (засуджених до смертної кари, тілесних покарань, ув'язнення).
Членів колегії одинадцяти обирали шляхом жеребкування Народні збори (по одному від філи і секретаря).
Колегія тридцяти (згодом — сорока). Вона замінила демних суддів, які діяли недовго — тільки в часи правління Пісістрата. Обиралася Народними зборами жеребкуванням по чотири особи з кожної філи. Судді цієї колегії постійно виїжджали в населені пункти, розглядаючи дрібні цивільні (до 10 драхм), сімейні та кримінальні справи.
» следующая страница »
1 ... 59 60 61 62 63 6465 66 67 68 69 ... 215