Як зробити державний лад сталим? "Тільки там, — зазначає Аристотель, — де у складі населення середній клас має перевагу або над обома крайностями, або над однією з них, державний лад може розраховувати на сталість".
Аристотель вважав найнебезпечнішим для держави загострення суперечностей між багатими і бідними. Ось чому він закликав ба- гатіїв-рабовласників до поміркованості, засуджував їхнє невтримне прагнення до наживи, боячись, що воно призведе до загострення класової боротьби серед вільних.
Принцип демократичної держави — свобода. Вона полягає насамперед у тому, що всі громадяни користуються рівними політичними правами.
У цілому вчення Аристотеля про державу є політичною морфологією рабовласницького ладу, вченням про форми, особливості та закони розвитку рабовласницької держави. Про те, якого великого значення він надавав питанням права, свідчить його знаменита теза: "Там, де відсутня влада закону, немає місця будь-якій формі державного устрою".
Методологічною засадою емпірично-теоретичного розв'язання Аристотелем проблем полісного життя стала створена ним концепція природи. Концепція виявилася підсумком ретельного дослідження політики як емпіричної і умоглядної науки. Дотримуючись переконання, що політик мусить професійно правити в будь-яких умовах полісного життя, він відокремив політику від етики.
Застосувавши поняття "природа" до умов життя суспільства, Аристотель намагався з'ясувати двояку сутність людини як істоти природної (окремими інстинктами вона не відрізняється від тварин, а саме: потребою в їжі, продовженні роду тощо) і як істоти суто політичної. Людину Аристотель називав особливою твариною — політичною, такою, що живе в полісі.
У своєму дослідженні міста-держави (полісу) Аристотель відштовхувався від думки, що людина — єдина жива істота, яка мешкає в містах, створюючи науку, мистецтво, кориться законам. Вона не може існувати, не виробивши власних форм життя, інакше залишилася б твариною або перетворилася в Бога, порушивши, таким чином, ієрархічно гармонійну структуру Всесвіту (космосу). Свої людські здібності індивід може реалізувати тільки в державі (полісі). На думку мислителя, держава — це тип суспільства, що є союзом несхожих особистостей, які об'єднуються задля спільного блага, задовольняючи власні потреби через обмін товарів і послуг. Ідеальною спонукою до подібного об'єднання є потреба людей у спілкуванні.
Аристотель відобразив послідовність розвитку форм людського буття від сім'ї до держави (полісу), чим довів, що держава виникає шляхом еволюції природних форм людського буття. Першою такою формою є сім'я, позаяк союз між чоловіком і жінкою є необхідним за законами природи. Із об'єднань кількох сімей формується община. Об'єднання кількох поселень завершується формуванням поліса (міста-держави), що є вищою формою суспільного буття і в якому створюються всі необхідні умови для цивілізованого життя.
Таким чином, Аристотель, розглядаючи причини виникнення полісів (держави), дійшов висновку, що держава, як і будь-які суспільні форми буття, виникає з елементарних потреб життя, заради його удосконалення. Отже, держава (поліс) є "самодостатньою" формою буття, здатною сама по собі забезпечити умови якнайвищого рівня моральної досконалості своїх громадян.
Підвалиною вчення Аристотеля про державу як самодостатню форму суспільного буття стала ідея конституційного правління. На думку мислителя, головною ознакою самодостатньої держави є верховенство закону як запоруки і умови громадянської злагоди. Навіть наймудріший правитель (нехай це буде і цар-філософ) не може обійтись без закону, вимогам якого мусять коритися всі — як можновладці, так і піддані. Закон (писане право), по суті, є регулятором суспільних відносин і не повинен заперечувати природного права (звичай), більше того він є критерієм справедливості у суспільстві, бо наразі втілює розум громадян полісу, які прагнуть кращого життя.
» следующая страница »
1 ... 19 20 21 22 23 2425 26 27 28 29 ... 215