Аристотель сформулював три основні ознаки конституційного правління: по-перше, на відміну від правління окремих політичних угруповань, яке здійснюється в інтересах певного класу чи окремої особи, конституційне правління узгоджується з інтересами всіх громадян; по-друге, конституційне правління — це законне правління, яке впроваджується на підставі постанов, обов'язкових як для урядових виконавців, так і для громадян; по-третє, конституційне правління існує за добровільною згодою громадян, чим відрізняється від деспотизму, який тримається виключно на брутальній силі.
Розробляючи теорію про ідеал держави, філософ намагався розв'язати проблему форми конституційної держави. Аналізуючи тенденцію до єднання закону, держави і форми правління, Аристотель розрізняє принципи конституційного і деспотичного правління. Конституційне правління діє на благо всіх, а деспотичне виключно на благо правлячого класу. Справедливими конституційними державами є монархія, аристократія і помірна демократія (політія). Деспотичними державами є тиранія, олігархія і крайня демократія (охлократія — правління натовпу).
Найсамодостатнішою державою, на думку Аристотеля, є держава із змішаною формою правління, яка розумно поєднує елементи демократії і олігархії. Керуючись ним же запровадженим етичним принципом доброчесності (золотої середини), мислитель вважав, що соціальною основою змішаної держави є середній клас (люди середнього достатку). На доведення цього твердження мислитель вибудував таку аргументацію. "Кожна держава (тобто поліс), — писав він, — складається з трьох частин: багатих, бідних і тих, хто займає середину — заможних". Помірність і середина — найкращі із чеснот. Наприклад, при середньому достатку легко коритися аргументам розуму. Надто багатому або надто бідному важко дотримуватися цих аргументів. Люди, які належать до першого типу, стають переважно зухвальцями і великими мерзотниками, а ті, хто належить до другого типу, — злодіями і дрібними мерзотниками. Держава, яка складається із рабів і панів, неповноцінна. В ній панують заздрість і презирство, що призводять до суспільних суперечок і внутрішньої війни. Отже, "держава, яка складається із заможних людей (тобто середнього класу), і матиме найкращий суспільний лад".
Змішану форму держави Аристотель назвав політією (конституційним правлінням). Пояснюючи змістовно політію, Аристотель зазначав, що олігархія і демократія — це дві основні форми, з яких утворюються всі інші форми держав. Він писав, що види державного ладу, які тяжіють до демократії, як правило, називаються політіями, а ті, що сповідують олігархію — аристократіями. Для кожного типу державного устрою існує своя вища цінність: для аристократії — доброчесність, для олігархії — багатство, для демократії — свобода. Політія — змішана форма, тому вона не має чітко визначених цінностей. Саме цей устрій "поєднує дві частини суспільства — заможних і незаможних (бідних)".
Отже, згідно з Аристотелем, поліс є метою і сенсом життя громадян, оскільки покликаний втілити в межах полісної громади (громадянської общини) ідею справедливості. Критерій справедливості він убачав у природному праві — звичаї, що уособлює політичну справедливість (тобто конституційне правління) і є нормою політичних відносин у суспільстві. Аристотель розглядає політичну справедливість у двох площинах: зрівняльна і розподільна. Сферою зрівняльної справедливості є цивільно-правові угоди, відшкодування збитків тощо. Сфера розподільної справедливості охоплює пропорційний розподіл суспільних благ відповідно до заслуг (гроші, почесті, влада тощо). В цілому, розробляючи теорію міста-держави, Аристотель створив відповідно до сучасної термінології, патріархальну теорію походження держави та морально- правові принципи її функціонування, що заперечують будь-яке насильство: це законність, дискусія і злагода. Запорукою самодостатньої держави є конституційне правління, яке випливає із добровільної згоди громадян.
» следующая страница »
1 ... 20 21 22 23 24 2526 27 28 29 30 ... 215