Учень Платона — один з найавторитетніших мислителів античної Греції — Аристотель (384—322 до н. Е.) У своїй політичній філософії відійшов від схеми ідеальної держави і поставив на меті створити ідеал держави. Він остаточно порвав з міфологічною традицією і першим відмовився від форми діалогу, звернувшись до форми наукового трактату. Дослідивши історію тогочасних міст- держав, недоліки і переваги їх управління, Аристотель вже потім зробив висновки про структуру, мету, функції і завдання поліса (міста-держави), завершивши, започатковану Платоном теорію міста-держави. Погляди Аристотеля на державу і право, співвідношення політики і моралі, закону і справедливості викладені ним у наукових трактатах "Політика", "Афінська політія", "Нікомахова етика" та "Риторика".
Батьківщина Аристотеля — поліс Стагіра, розташований на північно-західному узбережжі Егейського моря, поряд з Македонією, від якої він залежав. Батько Аристотеля був придворним лікарем македонського царя Амінти III, а сам Аристотель — однолітком сина Амінти, майбутнього македонського царя Філіппа II.
У 367 р. До н. Е. Сімнадцятирічний Аристотель прибув до Афін і став слухачем Академії Платона, де залишався до самої його смерті. Платон високо цінував Аристотеля за високий інтелект, Аристотель глибоко шанував свого великого вчителя. Однак вже у школі Платона він побачив вразливі місця платонівського ідеалізму. Пізніше Аристотель скаже: "Платон мені друг, та істина дорожча".
Після смерті Платона він залишив Афіни. Перші шість років жив у малоазійській Греції. Наприкінці 40-х років IV ст. До н. Е. Аристотель був запрошений Філіппом II на роль вихователя сина — тринадцятирічного Александра — і переїхав до столиці Македонії Пелли. Аристотель виховував царевича близько чотирьох років. Згодом великий полководець Александр Македонський скаже: "Я шаную Аристотеля нарівні зі своїм батьком, бо якщо батькові я зобов'язаний життям, то Аристотелю тим, що надає життю цінність". Проте як тільки Александр став царем Македонії, він позбавився свого вихователя. Успіхи Александра в підкоренні всієї західної частини стародавньої ойкумени (цивілізованих країн) і вторгнення до її південно- східної частини — Індії свідчили про розквіт Еллади. Раптова смерть царя викликала в Афінах антимакедонське повстання. Аристотеля звинуватили в богохульстві, він мусив залишити Афіни і незабаром помер на острові Евбея, в будинку своєї покійної матері.
Аристотель як людина не викликав любові до себе. Природа не нагородила його привабливою зовнішністю і м'яким характером: низького зросту, сухорлявий, короткозорий і гартавий, холодний і насмішкуватий, з їдкою посмішкою на губах. Противники боялись його промов, завжди метких і логічних, дотепних, часом саркастичних, що, безумовно, додавало йому немало ворогів. Але краще відійдемо від недостатніх і не завжди неупереджених біографічних відомостей.
У своїх творах Аристотель постає людиною з глибокою, щирою любов'ю до правди, ясним розумінням дійсності з усіма її реалія- ми. За складом розуму він був тверезим, спокійним мислителем, вченим-енциклопедистом. Розробляючи проблеми філософії, логіки, психології, природознавства, історії, політики, етики, естетики, за суспільно-політичними поглядами Аристотель був ідеологом античного рабовласницького суспільства, прихильником поміркованої демократії.
Держава, на думку Аристотеля, утворюється не тільки заради того, щоб жити, а й для того, щоб жити добре. Без держави це неможливо. Держава — не просто союз людей, які живуть на одній території. Її функції не вичерпуються охороною особистості або наданням громадянам зручностей взаємного обміну — вони значно ширші. Держава є спілкуванням людей заради якомога кращого існування. Проте блаженним життя може бути лише для рабовласників. Праця рабів — необхідна умова, засіб для досягнення благополучного життя в державі. Самі раби, та й вільні ремісники, не можуть скуштувати того блаженства, що забезпечується державою.
» следующая страница »
1 ... 17 18 19 20 21 2223 24 25 26 27 ... 215