Об'єктивною потребою був перехід до такого політичного ладу, який змінив би форми і методи управління провінцій, пригальмовував соціальну і політичну боротьбу в самому Римі. Події засвідчили, що нобілітет неспроможний самостійно здійснити радикальні зміни в державному устрої, а вершинство в середині І ст. До н. Е. Не виконувало самостійної політичної ролі.
Разом з розоренням селянства та розкладом демократії зникли передумови для подальшої демократизації римського політичного ладу. А проте в ході боротьби між різними рабовласницькими угрупованнями представники пануючих верств часто зверталися за підтримкою до вільної бідноти і навіть до рабів, що певною мірою перешкоджало придушенню виступів рабів і низів вільного населення.
Досвід соціально-політичної боротьби цих років власне показав неминучість встановлення твердої одноособової влади. Цезар у цьому плані був більш послідовний, ніж Помпей, котрий домагався єдиновладдя і водночас мав намір зберегти панування нобілітету, що звужувало соціальну опору його боротьби.
Цезар вийшов на політичну арену як керівник демократичної партії, партії популярів. Гасла популярів зберігали значення і в наступні періоди його діяльності. Він прагнув залучити на свій бік значні групи провінційного населення, щедро роздаючи права римського громадянства не тільки окремим особам, і й містам, регіонам (зокрема в Цізальпінській (приальпійській) Галлії).
Здобувши перемогу, Цезар милостиво вчинив з противниками. Було конфісковано лише майно Помпея та його найзавзятіших прихильників. Усі інші дістали амністію. Цезар неухильно стає на шлях примирення зі старою аристократією. Він наділяє привілеями визначних сенаторів, представники старої знаті обираються на вищі державні посади, одержують великі земельні володіння тощо. Для соціальної політики Цезаря, отже, було характерним прагнення знайти підтримку різних соціальних груп римського населення. В інтересах італійських жителів він запропонував закон про мі- ніципії, який надавав автономію в розв'язанні місцевих питань, встановлював правила проведення цензу і виборів міських магістратів, надавав привілеї воїнам-ветеранам.
Цезар виселив з Риму в колонії 80 тис. Представників міської бідноти, наділивши їх земельними ділянками. Паралельно з цим було зменшено кількість громадян з 320 до 150 тис., які мали право отримувати від держави безоплатно хліб. Було прийнято закони, що оберігали особу боржника. Близький до Цезаря відомий історик Саллюстій Крісп закликав його до значніших соціальних реформ, навіть до ліквідації грошей, що породжують розкіш — головну ваду римського суспільства, але Цезар лише обмежив суми грошей, які могли мати окремі особи на руках. Було видано закони проти розкоші та розпусти. Цезареві належать широкі проекти щодо осушення боліт, дренажу ґрунтів, прокладання доріг, водопроводів тощо. Було затверджено раніше проголошений суворий закон проти зловживання у провінціях, що значною мірою сприяло впорядкуванню податкової системи та дало можливість взяти під контроль діяльність публіканів (відкупників податків). Відкупи на прямі податки було ліквідовано і відтепер їх вносили державі безпосередньо представники общин.
Цезар провів також реформу календаря. З 1 січня 45 р. До н. Е. Було введено нове літочислення (так званий юліанський календар), який набагато пережив Римську державу, а в Росії та Україні існував до кінця 1917 р. Цезар мав намір кодифікувати римське право, але не встиг цього зробити.
Для всієї системи заходів і проектів Цезаря характерно прагнення примирити, задовольнити усі верстви населення, уміння лавірувати між соціальними групами, серед яких точилася боротьба. Згодом таку політику, такий режим було названо цезаризмом. Соціальна опора Цезаря не була стійкою через суперечності інтересів різних її прихильників. За цих умов особливого значення набувала армія, за допомогою якої Цезарю вдалося домогтися слави і багатства. Його популярність серед війська була надзвичайна, отже, опора на армію є також однією з характерних рис цезаризму.
» следующая страница »
1 ... 135 136 137 138 139 140141 142 143 144 145 ... 215