Історії держави і права зарубіжних країн

Як відомо, Цезар обіймав різні високі посади в державі — пос­тійно обирався консулом, був верховним понтифіком, йому пожит- тєво надали звання диктатора. В 48 р. До н. Е. Він отримав довічну владу народного трибуна, а в 46 р. До н. Е. Йому було підпорядкова­но префектуру нагляду за моральністю. Згодом він дістав почесний титул батька вітчизни (раїег раtrіаs), а війська проголосили його імператором. Цезар мав права вирішувати питання війни і миру, визначати кандидатів у магістрати, розпоряджатися державною скарбницею. Сукупність цих повноважень надавала Цезарю, по суті, довічну монархічну владу. Він реорганізував сенат, довівши кіль­кість його членів до 900. Також було збільшено кількість магіст­ратів: преторів — до 16 осіб, едилів — до 6, квесторів — до 40.

Статуї Цезаря ставили у храмах поруч із зображеннями богів, а його прихильники неодноразово улесливо намагалися об'явити правителя царем. Так, зокрема, 44 р. До н. Е. У святковий день пе­ред величезним натовпом друг Цезаря Марк Антоній намагався увінчати його царською діадемою, але Цезар не прийняв її, що викликало вибух оплесків. Це була своєрідна політика "заграван­ня" з римським народом, котрий ще не відійшов від республікан­ських звичаїв. Безперечно, цей вчинок Цезаря не був щирий (як і в інших випадках, коли він нібито відхиляв відкрите звеличення своєї особи). Насправді ж він схвалював усі урочистості, органі­зовані на його честь.

Серед верхів римського суспільства було чимало незадоволених порушенням республіканських традицій, усуненням їх від держав­них посад, зосередженням необмежених повноважень однією осо­бою, тенденцією до встановлення монархічної влади. І проти Це- заря почали готувати змову, в якій брало участь близько 60 сена­торів. Замах вчинили в 44 р. До н. Е.

На початку засідання сенату Цезар увійшов у курію і сів у своє крісло. За умовним знаком на нього накинулись змовники з кинд­жалами, серед них був і Марк Юній Брут, котрого Цезар вважав другом. Побачивши його, закривавлений Цезар вигукнув: "І ти, Брут?" Цей вислів увійшов в історію як символ зради (античні історики писали: "І ти, дитя", що з часом послужило причиною двоякої інтерпретації взаємовідносин Цезаря і матері Брута).

Отже, Цезаря було вбито. З 23 ран, нанесених диктатору, тільки 2 були смертельними. У заповіті Цезар всиновлював і оголошував спадкоємцем свого внучатого племінника Гая Октавія (його батько був одружений з племінницею Цезаря), якого було названо Гаєм Юлієм Цезарем Октавіаном. Октавіан не наважився правити дер­жавою одноособово, тим більше, що умови для єдиновладдя в країні не склалися — знову настав період конфронтацій, грома­дянських воєн, дестабілізації. Тому в 43 р. До н. Е. Прихильники цезаризму утворили так званий другий тріумвірат у складі Окта- віана, Марка Антонія і Марка Емілія Лепіда, який суттєво від­різнявся від першого тим, що його офіційно затвердили Народні збори (центуріатні коміциї). Тріумвірам вручили консульську вла­ду і необмежені повноваження "для облаштування держави". Рес­публіканці вчинили проти них збройний виступ, однак їх у вирі­шальній битві було розбито.

Другий тріумвірат довго не проіснував. Лепід зійшов з полі­тичної арени, між Октавіаном і Антонієм почалась ворожнеча, що закінчилася війною. Накреслився чіткий поворот до зміни форми правління — до монархії.

 

« Содержание


 ...  141  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я