Історії держави і права зарубіжних країн

Головною опорою Октавіана, джерелом його могутності та ав­торитету було військо. Він також мав величезну моральну підтрим­ку римського народу, котрий був переконаний, що зосередження великої влади в руках однієї сильної і достойної особистості є неодмінною умовою досягнення миру й спокою.

Юридично принцепс-імператор вважався найвищим респуб­ліканським магістратом, який (як і його урядовці) лише приєд­нувався до старого республіканського апарату державної влади. Фактично ж його влада майже нічого спільного не мала з республі­канською магістратурою, оскільки вона була пожиттєвою, надзви­чайною і зосереджувала повноваження кількох магістратів. Його влада ґрунтувалася на вищому імперіумі, ніж у будь-якого іншого магістрату. Не обмежений ні місцем, ні часом, цей вищий імпе- ріум давав Августові такі повноваження:

1) Командувати усіма збройними силами і мати особисту військо­ву охорону — три (потім дев'ять) преторіанські когорти;

2) Укладати міжнародні угоди, приймати і посилати послів;

3) Розв'язувати питання війни і миру;

4)  Безпосередньо управляти імператорськими провінціями (їх бу­ло три);

5) Видавати загальнообов'язкові рішення і тлумачити закони;

6) Чинити вище цивільне і кримінальне судочинство;

7) Голосувати в сенаті й рекомендувати кандидатів на посади ма­гістратів;

8) Верховні релігійні та жрецькі права;

9) Звільнення з-під дії деяких законів і звичаїв;

10) на нього не поширювалось вето жодних магістратів.

Влада народного трибуна і верховного понтифіка робила Авгус­та особою недоторканною, давала право накладати вето на рішення сенату чи будь-якого магістрату.

Влада принцепса-імператора спочатку, зокрема за Августа, не була спадковою. На випадок його смерті нового принцепса обирав сенат, причому принцепс міг сам призначити кандидата на обран­ня у випадку своєї смерті. За звичаєм принцепс міг призначити своїм помічником брата чи сина, які потім найперші претендували на цю посаду. Отже, обрання принцепса сенатом часто перетворю­валось у просту формальність. До того ж значний, іноді вирішаль­ний вплив на цю процедуру мала армія — преторіанці чи про- вінціальні легіони. Нерідко, зокрема в III ст., коли розгорнулася нова соціально-політична криза, принцепсів часто усували і при­значали нових — за вказівкою правлячої верхівки і війська, які влаштовували "палацові перевороти".

Влада принцепса за наступників Октавіана Августа щораз зміц­нювалась. Під час їхнього обрання сенат уже видавав закон Іех de ітрегіо, згідно з яким принцепс наділявся всією повнотою влади, йому присвоювали титули імператора й Августа. Титул імператора мав уже не тільки військовий характер, а й набував всеохоплю- ючого значення — правителя держави. Здебільшого принцепсами ставали сильні особистості, але іноді ними були безвольні креа­тури, маріонетки правлячих верхів.

Старі римські державні установи продовжували існувати і фор­мально не зазнали істотних змін. Сенат і за часів перших прин- цепсів вважався найвищим органом управління державою. Крім цього, до сенату переходять деякі функції Народних зборів, за ним закріплюється законодавча і судова влада. Август проводить певні реформи сенату щодо процедури скликання і порядку його роботи, кількісного складу (600 чол). Постанови сенату одразу набирають сили закону.

За Августа було здійснено розподіл провінцій на дві категорії — імператорські (Сирія, три галльські, Північна Іспанія та інші — вони вважалися прикордонними) і сенатські, "замирені" (Африка, Нарбоннська Галлія, Македонія, Азія). Перші управлялися наміс­никами, яких призначав сам Август, а другі — проконсулами чи пропреторами, призначеними сенатом. Після цього поділу Август заявив, що сенату війська не потрібні, оскільки в його провінціях "панують мир і спокій".

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 138 139 140 141 142 143144 145 146 147 148  ... 215