На другому етапі провадиться вибір оптимальних заходів, що сприяють гарантованому успіху або локалізують негативні наслідки ризику. Здійснюється розробка негативних процедур профілактичного характеру, що включають конкретні рекомендації про конкретних осіб, відповідальних за негативні наслідки ризику. Водночас створюються ситуаційні плани, що включають у себе: а) виявлення основних факторів зовнішнього середовища й керованої системи, що впливають на результати діяльності в ситуації ризику; б) з’ясування масштабів можливого впливу на процес реалізації рішення й імовірності прояву впливу цих факторів; в) складання нормативного плану, що виходить із найбільш імовірного припущення.
Для кожного реалізованого рішення відбирається кілька ключових допущень і для кожного з них складається самостійний план, визначається порядок включення до загального ситуаційного плану.
Якщо організація провадить планування з обліком невизна- чених стихійних обставин, вона повинна встановлювати можливі критичні значення, досягнення яких свідчить про непередбачений розвиток подій і необхідність їхнього корегування. Водночас встановлюються й контрольні орієнтири, що показують ступінь успішності, обґрунтованості варіанта.
Ситуаційний план визначає, що повинна робити кожна людина в той або інший момент і які наслідки слід очікувати. Перевага такого плану полягає в тому, що особи, які реалізують ризиковані рішення, одержують можливість упевнено діяти в несприятливих умовах, вони більш підготовлені до несподіваних дій. Ситуаційні плани є засобами зменшення невизначеності й впливають на діяльність суб’єктів в умовах ризику.
Важливою ланкою системи менеджменту ризику є розробка проектів законів, постанов, інструкцій, що забезпечують реалізацію обраної альтернативи. Правовий елемент управління ризиком повинен передбачати заходи щодо зниження економічних, політичних, моральних, екологічних та інших втрат. У нормативних актах мають бути відображені питання щодо того, коли й за яких умов ризик є виправданим, правомірним, а коли ні.
Ефективність системи управління ризиком багато в чому залежить від ступеня інформованості колективу про вироблення й прийняття альтернативних рішень і того, наскільки повно і вчасно враховуються індивідуальне сприйняття ризикованих програм, психологічна підготовка до них. Чим меншим є ступінь залучення людини до події й чим менше вона знає про наслідки своїх рішень, тим більше вона схильна приймати рішення з ризиком негативних результатів.
Неоднорідна оцінка фактичного ризику виявляється багатьма дослідженнями. У них відзначається, що ймовірності одних явищ і подій переоцінюються, інших - недооцінюються. Чому ж люди неоднаково сприймають об’єктивно існуючу величину ризику?
Розглянемо основні причини, що впливають на сприйняття ризику.
Розбіжність між об’єктивно існуючою величиною ризику та її суб’єктивним сприйняттям залежить від ступеня доступності до інформації з даного питання. Люди, як правило, переоцінюють небезпеку тих подій, про які частіше повідомляється в засобах масової інформації. І навпаки, відсутність широкої інформації призводить до недооцінки ймовірності як негативних, так і позитивних наслідків реалізованих ризикованих рішень.
Люди, які володіють спеціальними знаннями, наприклад із статистики захворювань, нещасних випадків або з питань безпеки транспортних систем, висловлюють думки, близькі до статистичних норм. Люди, які одержують інформацію тільки через засоби масової інформації, часто завищують або занижують офіційні дані, що вважаються об’єктивними рівнями припустимого ризику.
Сприйняття ризику залежить від методів подачі інформації. Джерелом об’єктивної інформації про можливий ризик може слугувати податковий менеджмент, покликаний аналізувати економічну і комерційну діяльність платника податків.
» следующая страница »
1 ... 58 59 60 61 62 6364 65 66 67 68 ... 224