Її основа - робота зі свідомо неповним знанням, що припускає активне освоєння нової інформації, багато в чому спонукувана інтуїтивними началами. Підприємець менш за інших схильний до ощадливості, до точності в калькулюванні прибутку й витрат і більше схильний до розмаху (нове не дається дешево й часто противиться стандартній калькуляції). У його діяльності менше формалізму й регламентації, але більше організаційної творчості.
Підприємця також виділяє більш спокійне ставлення до наявності ризику. Винагорода його праці менш гарантована, оскільки залежить від успіху або неуспіху починань; до того ж, вона найчастіше відсунута в часі - на термін, коли реалізується проект. Служіння родині або корпорації підприємця витісняється служінням ідеї, причому таким, котре часто може піддавати істотному ризику й родину, залучену до справи корпорації
.
Розвиток підприємництва породжує нові соціальні зрушення. Виникає протиставлення малого й великого бізнесу.
Власники великих капіталів «звільняються» від проблем реальної організації, які лягають на плечі менеджерів, які змушені підкорятися корпоративному інтересу. Персональна відповідальність менеджера значною мірою розмивається бюрократичною колегіальністю. А мотив одержання прибутку починає відступати перед мотивами стабільності фінансових показників і особистого кар’єрного просування. Організатор великого виробництва, слідом за дрібним власником, починає втрачати справжні підприємницькі риси.
Крім змін у соціальній базі підприємництва, відбувається також розчленування підприємницької функції. Замість однієї фігури з’являється кілька: фінансист (постачальник капіталу); «винахідник» технічної або маркетингової ідеї (постачальник нового знання); експерт із юридичним або економічним дипломом, що пропонує форми, у яких створюється або в які трансформується підприємство (постачальник оформлення); і, зрештою, менеджер, що вибудовує структуру внутрішніх і зовнішніх зв’язків нового підприємства (постачальник організаційних схем). Можливе й поєднання якихось із перерахованих функцій. Але чим далі йде час, тим менш імовірним стає таке поєднання ролей навіть для організаторів не занадто великих підприємств. Функція підприємця розщеплюється на спеціальні сфери діяльності й усе важче стає можливим виявити дійсного лідера й ініціатора інновацій.
Але фігура менеджера, що ризикує капіталом і своїм престижем, набуває інтернаціонального іміджу.
У перехідний період до ринкових відносин особливо гострою проблемою менеджменту є проблема індивідуального й комерційного ризику. Це обумовлено політичною нестабільністю. економічною кризою, кризою неплатежів, спадом виробництва, знецінюванням національних валют й інших факторів, що дестабілізують економіку країни і суспільство. Тому проблемі ризику в діяльності менеджера ми приділяємо особливу увагу.
У закордонній практиці ризик є правомірним актом виробничо-господарської та комерційної діяльності фірм і корпорацій. Тому до функцій менеджера входить розробка заходів щодо пом’якшення впливу негативних наслідків на керовану систему.
Концепція управління ризиком містить у собі три основні позиції: виявлення наслідків діяльності економічних суб’єктів у ситуації ризику: уміння реагувати на можливі негативні наслідки цієї діяльності: розробка і здійснення заходів, за допомогою яких можуть бути нейтралізовані або компенсовані негативні результати вжитих дій.
Менеджмент ризику включає кілька етапів. На першому - здійснюється порівняння характеристик ризику, пошук альтернатив і пріоритетів; ранжирування альтернатив і вибір оптимального варіанта за принципом: ризик прийнятний повністю, прийнятний частково з недостатньо передбачуваними результатами, ризик зовсім не прийнятний.
» следующая страница »
1 ... 57 58 59 60 61 6263 64 65 66 67 ... 224