Теорія і практика управління виробництвом свідчать про значний діапазон різноманітних типів організаційної структури управління, а саме: лінійна, лінійно-штабна, функціональна (централізована, децентралізована), комбінована, програмно-цільова, бригадна, що відповідним чином позначається на виникненні та розвитку організаційної кризи.
Криза організації виробничого процесу - це порушення в системі функціонування підприємства, котре виникає внаслідок хаотичного або неефективного розміщення в просторі й часі виконання необхідних операцій, що не забезпечують виготовлення запланованого обсягу продукції.
Слід виділити ряд причин, що здатні призвести до кризи організації виробничого процесу:
□ відсутність спеціалізації процесу на окремих стадіях розвитку підприємства, що призводить до зростання різноманітності робіт і операцій, зростання витрат виробничого процесу, які належним чином не обліковуються. Виробнича спеціалізація дає змогу робітникам займатися тим, що вони роблять найкраще. Її відсутність спричинює збільшення часу на перехід від одного завдання до іншого, отримання нових інструментів, розумове перенастоювання. Незважаючи на потенційні вигоди від спеціалізації, її надмірність призводить до зниження почуття обов’язку у робітників, зниження якості виконання робіт. Менеджери, які відповідають за поділ праці, повинні стежити за тим, щоб не потрапити в пастку надмірної спеціалізації: проводити укрупнення технологічних операцій та розширенння різноманітності робіт;
□ диспропорції у виробництві, тобто невідповідності пропускної здатності всіх підрозділів підприємства, цехів, дільниць, окремих робочих місць. У такому випадку неефективно використовується робочий час, створюються надмірні робочі запаси тощо. Для забезпечення пропорційності доцільним є правильне проектування підприємства. Проте в ринкових умовах, коли підприємства постійно змінюють виробництво, це важко, тому використовують календарно-оперативне планування, змінюють технологію виготовлення;
□ непаралельність організації виробничого процесу, що означає неодночасне виконання операцій та елементів виробничого процесу стосовно різних частин партії виробу;
□ недотримання прямоточності у виробництві, тобто не належне забезпечення найкоротшого шляху проходження виробу всіх стадій виробничого процесу: від запуску матеріалу до виготовлення продукції. На підприємстві, в такому випадку, найчастіше відсутнє проектування розміщення цехів і служб, будівель і споруд на території виробництва. Потік матеріалів не є найкоротшим, наявні зустрічні рухи й рух назад. Допоміжні цехи розміщенні будь-як відносно основних цехів, які вони обслуговують;
□ перервність організації виробничого процесу, що характеризується перервністю руху предметів праці, безпосередньої роботи робітників й обладнання. В цьому випадку не зведено до мінімуму всі види перерв у виробництві, не скорочено час на передачу виробів із одного робочого місця до іншого, з одного цеху до іншого;
□ неритмічна організація виробничого процесу, яка передбачає нерівномірний випуск продукції, неритмічне протікання виробництва. Це можливо при: неритмічному випуску продукції (виготовлення різної кількості продукції за однакові проміжки часу), неритмічній роботі підприємства (виконання різних обсягів робіт за кількістю і складом за однакові проміжки часу), неритмічному виробництві (недотримання ритмічності випуску й ритмічності роботи, тому обсяги роботи, яка виконана за певний інтервал часу за кількістю і складом не відповідає трудомісткості продукції, випуск якої здійснюється в даному періоді часу);
□ нездатність виробничого процесу пристосовуватися до потреб споживачів, впроваджуючи нові технології, нові методи організації праці та виробництва. Таким чином організація виробничого процесу стає не достатньо гнучкою, не забезпечуючи скорочення часу й витрат на переналагоджування обладнання при випуску виробів широкої номенклатури.
» следующая страница »
1 ... 283 284 285 286 287 288289 290 291 292 293 ... 433