У ринковій економіці безробіття розглядається як природне явище, спосіб раціонального використання робочої сили. На ринку праці ведеться конкурентна боротьба за робоче місце. Зайнявши його, працівник намагається працювати якісно і результативно.
Однак в Україні, де виробництво скорочується, закриваються підприємства, масове безробіття призводить до вкрай негативних наслідків. У значної частини людей воно породжує страх втратити роботу. Роботодавець використовує цю ситуацію у своїх інтересах: примушує працівників виконувати роботу за низьку заробітну плату навіть в несприятливих умовах. Працівники роблять це без ентузіазму, ініціативи. Як наслідок — робоча сила використовується неефективно. На сучасному етапі переходу до ринку в Україні не використовуються належним чином і економічні стимули до праці. І тут мають місце крайнощі. В період адміністративно-командної системи ігнорувались економічні закони. Держава централізувала управління всіма елементами економіки та на всіх рівнях.
Українська держава в умовах переходу до ринку відмовилася від тоталітарного управління економікою і розподілом, і переклала ці процеси на ринок дикої конкуренції і лібералізму. Держава визначала тільки мінімальну заробітну плату, декларувала її обов’язковість. Підприємства самі вибирали форми і системи заробітної плати, визначали її рівень. В результаті виникла величезна різниця в оплаті праці [45].
Вдосконалення системи розподілу слід розглядати як основну стратегічну мету економічної політики держави, розв’язання якої дасть змогу покращити виробництво, забезпечити платоспроможний попит, поліпшити життєвий рівень не тільки працюючого, але і всього населення.
Під час реформування системи оплати праці необхідно використовувати кращий досвід країн ринкової економіки і те позитивне, що було напрацьовано за радянських часів, надаючи йому ринкових ознак. Досвід розвинутих країн засвідчує, що в сучасних умовах економіка регулюється і ринком, і державою.
Уряди, розробляючи економічну політику, спираються на економічні теорії, які найкращим чином відображають прогресивні тенденції, дають наукові рекомендації стосовно поліпшення організації виробництва, розподілу тощо. Виходячи із реальної ситуації, вони однаковою мірою використовують вчення кейнсіанства, неокласицизму, монетаризму, інституціоналізму та інших напрямів економічних теорій.
Отже, нашому уряду слід послабити жорстку прив’язку до реформ економічних концепцій лібералізму і монетаризму, які заперечують державне втручання в економіку, — перейти до концепцій гнучкого поєднання державного і ринкового регулювання, надаючи перевагу одному чи другому, виходячи із конкретної економічної ситуації.
Виходячи із цих теоретичних передумов, реформування оплати праці як основного важеля мотивації до неї необхідно, на наш погляд, здійснювати в таких основних напрямках: треба підвищувати заробітну плату, починаючи із найнижчого рівня, мінімальна заробітна плата має бути адекватною прожитковому мінімуму. Це об’єктивна необхідність, і її ігнорування перешкоджатиме реформуванню оплати праці взагалі.
Необхідно встановити обґрунтоване співвідношення між мінімальною і середньою заробітною платою. В розвинутих країнах співвідношення між мінімальною і середньою заробітною платою становить 50-70 %. Тут діє принцип: чим нижча мінімальна зарплата, тим більша різниця із середньою.
Із підвищенням мінімальної заробітної плати до мінімального прожиткового мінімуму воно повинно становити 1:10, а в майбутньому бути ще меншим.
За цими межами може бути зарплата директорів, менеджерів, які досягли на своїх підприємствах особливих результатів: впровадження нової техніки, технології, що сприяло зростанню виробництва, підвищенню якості продукції тощо, їх зарплата може перевищувати мінімальну в десятки разів.
» следующая страница »
1 ... 74 75 76 77 78 7980 81 82 83 84 ... 111