Перевагами лінійно-функціональних структур, як правило, вважають:
• стимулювання ділової і професійної спеціалізації в умовах даної структури управління;
• високу виробничу реакцію підприємства, тому що вона побудована на вузькій спеціалізації виробництва і вузькій кваліфікації фахівців;
• зменшення дублювання зусиль у функціональних областях;
• поліпшення координації діяльності в функціональних областях.
Незважаючи на велике поширення лінійно-функціональних
структур управління, приведемо цілий перелік їх недоліків:
• розмивання розробленої стратегії розвитку підприємства: підрозділи можуть бути зацікавлені в реалізації своїх локальних цілей і завдань більшою мірою, ніж підприємства в цілому, тобто ставити свої власні цілі вище за цілі всього підприємства;
• відсутність тісних взаємозв’язків і взаємодії на горизонтальному рівні між підрозділами;
• різке збільшення обсягу роботи керівника підприємства і його заступників через необхідність узгодження дій різних функціональних служб;
• надмірно розвинута система взаємодії по вертикалі;
• втрата гнучкості у взаєминах працівників апарату управління через застосування формальних правил і процедур;
• слабка інноваційна і підприємницька реакція підприємства з такою організаційною структурою управління;
• неадекватне реагування на вимоги зовнішнього середовища;
• утруднення й уповільнення передачі інформації, що позначається на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень; ланцюг команд від керівника до виконавця стає занадто довгим, що утрудняє комунікацію.
З огляду на всі перераховані вище недоліки, важливо підкреслити, за яких же умов вони згладжуються:
• лінійно-функціональні структури управління найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, ті, які часто повторюються і рідко міняються завдання і функції, тобто на підприємствах, що функціонують в умовах вирішення стандартних управлінських проблем;
• позитивні якості цих структур виявляються в керуванні підприємствами з масовим чи великомасштабним типом виробництва, у підприємствах, що випускають відносно обмежену номенклатуру продукції;
• вони найбільш ефективні за господарського механізму витратного типу, коли виробництво мало схильне до прогресу в галузі науки і техніки;
• лінійно-функціональні структури успішно застосовуються на підприємствах, що діють у стабільних зовнішніх умовах.
Для ефективного функціонування підприємства в умовах лі- нійно-функціональних структур управління дуже важливо розробити відповідні нормативні та регламентуючі документи, що визначають відповідність між відповідальністю і повноваженнями керівників різних рівнів і підрозділів; дотримання норм керованості, особливо перших керівників і їхніх заступників, котрі формують раціональні інформаційні потоки, що децентралізують оперативне управління виробництвом і враховують специфіку роботи різних підрозділів.
Вперше дивізійні структури управління з’явилися наприкінці 20-х років на підприємствах «Дженерал Моторе», а найбільше поширення вони одержали в 60-70-ті роки XX століття. За деякими оцінками, від лінійно-функціональних структур до дивізіональних до середини 80-х років у СІЛА перейшли 80% усіх диверсифіко- ваних і спеціалізованих компаній, у тому числі з 500 найбільших - 95%. У Японії такий вид структури застосовують 45% усіх компаній. Дивізійні структури виникли як реакція на недоліки лінійно- функціональних структур. Необхідність їхньої реорганізації була викликана різким збільшенням розмірів компаній, ускладненням технологічних процесів, диверсифікованістю й інтернаціоналізацією їхньої діяльності. В умовах зовнішнього середовища, яке динамічно змінюється, неможливо було керувати з єдиного центра несхожими один на одного чи географічно вилученими підрозділами підприємства.
» следующая страница »
1 ... 198 199 200 201 202 203204 205 206 207 208 ... 374